Спілкуватися з Іваном Леньо було приємно завжди – по-перше, Іван, «завжди відповідальний за всю групу», був і залишається дивовижно інтелігентною людиною, яка вміє слухати і чути, по-друге, за роки нашого знайомства ми не дозволили собі перейти на те «ти» між журналістом і музикантом, з якого, іноді, починається суб’єктивність.

І все це, вельми сприяло нашій розмові.

Є велика кількість груп, де один соліст, а інші – артисти другого плану. В музиці чомусь не буває так як у кіно, коли актор другого плану залишається у пам’яті саме завдяки тому, що був актором другого плану. У музикантів інші закони: фронтмен надає голос, звучання і характерні риси всій групі. Як втримати правильний баланс у стосунках між всіма талановитими, і безперечно  амбітними музикантами?

− Взяти на себе тяжку ношу бути в одній упряжці. Якщо уявити, що ми п’ятеро в такій упряжці, то мабуть я той виносний кінь, що трохи попереду. Але ми всі однаково підкорені одній енергії, одній швидкості руху, одному батогу. І в цьому русі ми не можемо схибити, бо залежимо один від одного, і як при цьому називаюсь я, насправді не має великого значення. Але величезне значення має харизматичність кожного з нас особисто, бо тоді виникає ефект множення індивідуалізації всієї групи в цілому.Тоді ніхто не залишається в тіні.

Давно не чула, щоб українські музиканти жалілися на «своє нещасне зіркове життя»,те якось відійшло, але на зміну прийшло інше: тепер постійно жаліються на журналістів, на публіку, на неоціненність, на владу, на державу. Як ви можете змалювати картину музичного простору?

−Весь час шукати винного не мій шлях, і думаю що це хибний шлях для кожного  індивідуума. Я завжди намагаюсь зрозуміти, що я можу зробити, як особисто я можу впливати на ситуацію.

Тобто, ви погоджуєтесь з тим, що особлива ситуація є, і українські музиканти переживають не кращі часи?

−А коли вони переживали кращі? Окрім патріотичності, таланту, впертості, і якихось ще речей, які в Україні добре виходять, потрібні ще гроші. В музикантів їх немає, і все починає впиратися в реальність. В реальні можливості музикантів. Відбувається зіштовхування з реальністю, яка трощить амбіції.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

І тоді, виживають сильніші? Що це конкретно за перепони, які заважають музичній індустрії розвиватися?

−Я настільки звик  працювати в режимі розбиття стіни, що я вже і не ідентифікую ці проблеми, але давайте спробую по пальцях однієї руки, хоча проблем набагато більше.

Перша − небажання власників медіа-ресурсів поважати українське, транслювати українське, розповсюджувати українське. Цілком логічно, бо ці люди не є патріотами .

Друга −  відсутність бажання у більшості людей розвиватись, і бажання цікавитись своїм. Немає у українців  імпульсу цікавитися новинками, оцінювати. Це говорить про незгуртованість суспільства, його невизначеності, як справжнього цивілізованого. В нас є ще хуторянський підхід до життя.

Третя − у нас відсутній нормальний «побутовий націоналізм», натомість, розвинений комплекс меншовартості, який проявляється бажанням любити, і слухати чуже.

Четверта проблема вічна: влада не може, низи не погоджуються. Низи давно вже готові жити по іншому, всупереч владі, яка так і не усвідомила, що воля народу закон. 

П’ята  − величезна  залежність від Європи і Америки, від Міжнародного валютного  фонду і принизливої залежності від грантів.

На одному з телеканалів ви пропонували досить радикальний спосіб боротьби з відсутністю української музики в ефірах радіостанцій − відібрати їх у власників та віддати патріотично настроєним людям. Все вірно?

−Абсолютно.

Як на мене, не дуже несподівано для вас, але дуже ризиковано саме від вас. Поясніть свою позицію.

−Я вважаю неприпустимим, після 25 років нашої незалежності, вкотре пояснювати слухачам, що засади існування цієї країни −  державна мова і національна державна  політика. Вже ціле покоління виросло в незалежній державі, кому ми маємо щось пояснювати?  Ми до сих пір тягнемо пострадянський синдром  плазування перед чужим. Медійний простір в Україні тільки починає жевріти як український,  а музичним колективам потрапити на телерадіокомпанії, де власниками є ті самі люди, що й до Майдану, з їх незмінною совецькою, або проросійською риторикою, практично неможливо. У нас засилля іноземної  мови, ми маємо нову, але знову не зовсім українську владу. Так, вона більш інтелектуальна ніж попередня, але вона далеко не чиста за совістю і за серцем, по відношенню до своїх громадян. «Українські» можновладці грають роль українських  можновладців. А паралельно чудово себе почувають у співіснуванні з відвертими ворогами українців.

Є поняття мейнстріму і альтернативного андеграунду, комерційної і некомерційної музики. КOZAK SYSTEM комерційна музика?

−Це тільки верхівка айсбергу, такий розподіл тільки все заплутує. Мейнстрімом може стати течія з музичної ніші, яка раніше не була популярною. А комерційний продукт може перестати існувати відразу після того, як в нього перестали вкладати гроші. Тут все значно глибше і цікавіше. Якщо розвинути вашу попередню аналогію з кіно, то в музичній індустрії можна грати другорядних персонажів, можна навіть грати роль головного героя, а головний режисер тут слухач. Він і є головний режисер, продюсер, антрепренер, і навіть касир. І тільки він може обрати тебе на ту, чи іншу роль. Все інше, це ти сам.

Що стосується КOZAK SYSTEM , то з нами така історія: ми не разова акція, ми не чекаємо, щоб у нас з’явився якийсь  соціальний трамплін, ми не чекаємо подачки із-а кордону. Ми продовжуємо робити свій менеджмент.

Добре. КOZAK SYSTEM працює в жанрі фолк - рок, у жанрі, який зв’язаний  з національною складовою, і з цим у КOZAK SYSTEM все порядку, з однієі сторони.

−А хіба є інша сторона?

А інша − на мій погляд, затискання групи у доволі вузькі рамки, за територією яких вже існують інші жанри, але не фолк. Це не звужує ваші музичні  можливості? Адже, якщо КOZAK SYSTEM  світовому рівні котувався б як українська група, але без таких обмежень, ви могли б більше сказати, і на більш ширшому рівні, ви так не думаєте?

− Гарне запитання, на яке непросто відповісти. Я погоджуюсь, що будь-яка  спроба охарактеризувати нашу музику якимось штампом є серйозним обмеженням в асоціативному ряді слухачів. Тому, ми самі маємо неймовірні труднощі з характеристикою:  чи це етно, чи це рок , чи це етно - рок, чи панк, чи це етно - рок - скифл, чи це взагалі рок, і що таке рок? Я не вважаю що ми граємо етно- рок, або тільки етно- рок.

Мабуть, критики голову зламають до якого розділу iTunes вас віднести?

− Справді? Ну, що ж робити, − ми різні, постійно  експериментуємо, і можемо собі дозволити зіграти композицію в стилі ска, реггі, панк. Взяти, наприклад, конкретну автентичну старовинну пісню, переробити її, і надати сучасного звучання. Відповідно це стосується і нашого позиціонування в світі, бо ми хоча і КOZAK SYSTEM, але в шароварах не ходимо, і оселедці не носимо. Не тому, що не поважаємо традиції, просто вважаємо, що в ХХІ столітті ми повинні виглядати відповідно. До речі, саме тому, ми звертаємось до українських дизайнерів, які проектують нам цікавий одяг з етнічними елементами, і виглядає він сучасно і модерново. Це саме стосується і музики: ми працюємо із саунд – продюсером, який зводить багато сучасних гуртів: електронних, трансових , хібстерських  і надає нашому звучанню сучасний колорит.  

Я мала на увазі ще й вашу можливість вибухнути в Европі яскравим контрпропагандистським боеприпасом. Що для цього потрібно? Пісню написати? Щось інше зробити?

− Ми їм і так частково є. Ми за минуле  літо об’їздили всі знакові фестивалі,  і виступили на них. Зокрема у Чехії, на  Open Air Festival Trutnov який заснував Вацлав Гавел, як хедлайнери одного із днів ми грали повністю свій сет. У нас достатньо амбіцій і планів, але  якщо говорити, що цей музичний снаряд повинен вибухнути у Европі, та ще й накрити всю Европу, - потрібно пам’ятати, що європейці звертали увагу на нас тільки тоді, коли у нас відбувалися дуже специфічні події, і сколихнути матінку Европу, насправді, можливо тільки коли такі події відбуваються у ній самій. Нашу багатостраждальна країна  має сподіватися на свої сили. Тим більше, що у евпропейців зараз теж  гаряче стає через бажання Путіна пхати свій ніс в справи інщих країн.

Яке з місць у світі є вашою гастрольною мрією?

−Цієї осені ми з КOZAK SYSTEM  заграли на фестивалі «Лемківські дзвони» в місті Моностериську, де я народився. Цей фестиваль проводиться раз в рік і збирає лемків України. Це люди які жили колись на території Польші, і були переселені під час операції «Вісла». Моє коріння по мамі відноситься до лемків. Ніколи не забуду ту енергію, тепло що випромінювали люди, а їх було близько 40- ка тисяч на фестивалі. Ми виконували старовинну пісню «А вже тому 7 рік буде», а моя 80-тирічна бабуся сиділа поруч на стільці, і слухала. Це і було верхом блаженства для мене. А якщо говорити про концертний графік по світу, немає такої країни яка б мала переваги над іншими. Ми залюбки більше б гастролювали по Україні, якби в нас були нормальні клуби з нормальними можливостями. Я вже не говорю про європейський рівень.

Не я це зачепила, ви самі почали: КOZAK SYSTEM має якусь взаємодію з міністерством культури?

−Ніяких співпраць, дотичностей до міністерства культури КOZAK SYSTEM не має. Я до сьогоднішнього дня не можу для себе зрозуміти чим займається міністерство культури, що це за заклад, яка його функція в нашій державі. На елементарному рівні розумію, що мабуть −  менеджменська. Вони мають направляти в правильне русло якісь культурні процеси. Але я цього не помічаю, не бачу ніякого русла, і не бачу позитивних процесів. Не люблю критикувати і пустословити, тому що, якщо давати оцінку такому монстру як Мінкульт,потрібно мати певні факти, дані, цифри, і розуміння наскільки їх робота є конструктивною. Можливо міністерство зараз робить те, що робить кожен українець, я не знаю − чи зализує рани, чи пробує створити якусь видимість роботи, але видно що це дуже мало, і цього майже ніхто не помічає. Так, російські артисти зараз не заробляють на Україні, але це не міністерська заслуга, вони бояться сюди їхати тому, що після повернення отримають в Росії повну анафему, і ми не знаємо, яку б політику проводило міністерство культури, якби цей ринок був відкритий.

На ваш погляд, скільки ще повинно пройти часу до того, щоб щось  почало змінюватися?

−Не знаю, яким технічним засобом можна було б виміряти  рівень людської волі до змін, або рівень рабства, яке ще у нас доволі сильно закладене. Для багатьох кайдани − це символ стабільності. Якщо б у мене був такий термометр, то я би тоді міг сказати, як довго ми будемо ще терпіти, але за себе скажу − не терпів, не терплю, і не буду терпіти.

Після сорока п’яти людина фізично хоче відпочити від постійної роботи, в тебе немає бажання посибаритствувати на березі океану, і ні про що не думати?

−В мене немає такого бажання. «Боже збав мене від раю, з якого немає виходу»,− сказав Монтеск’є. Я би не зупинявся ніде і ніколи, я погано себе почуваю, коли дозволяю собі слабкості, це стосується і лежання на дивані,і відсутності сили волі зайве з’сти. Я не люблю крайності, наприклад не розумію, як людина може три дні спати, адже до цього щось привело, вірогідно до цього він три дні не спав. Навіщо це? Я перфікціоніст, з суворим контролем до себе.

"Володя Шерстюк – бас гитара. Досвідченіший  із нас в професії. Має потужний досвід рок - музиканта. На його плечах все, що є менеджментом КOZAK SYSTEM. "

 

"Сергій Соловій – трубач. На половину хіпстер – панк, на половину людина без кордонів. Наймолодший в нашій команді, він не дозволяє  нам старіти."

 

"Сашко Демяненко – гітара.   Він у нас така рідина,  яка заповнює всі пустоти.  які утворюється час від часу   в КOZAK SYSTEM.  Саме  склеює нас всіх до купи."

"  Сергій Борисенко - барабанщик як на мене душа команди з неймовірним почуттям гумору і талантом актора. Не уявляю КOZAK SYSTEM без його енергії."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Арифметична формула успіху від Політик HALL:

 

Маємо: фолк-рок, фронтмен-мачо

Формула: сильна енергетика, сексуальність, патріотизм.

Результат: впізнаваність, повні зали

            Хіт: «Коли вона"

 

Фото: Юлії Кононенко