ИНТЕЛРОС > №40, 2008 > Сім вимог до національної ідеї

Сім вимог до національної ідеї


02 апреля 2008
Технічне завдання (ТЗ).

Новітня історія розвитку відбувалась за логікою ситуативної, позаідейної та тимчасової консолідації суспільства без створення потужного стрижня національної ідеї. Спробуємо конвертувати набутий Україною досвід у Технічне завдання для створення оптимальної національної ідеї.

Перша вимога
Першим прикладом ситуативної суспільної консолідації був приклад народного референдуму щодо набуття Україною суверенітету. Йшлося про становлення незалежної держави, самостійного суб’єкта світової політики. Ідея, що консолідувала суспільство як самим фактом, так і результатом референдуму, зрозуміла – незалежність країни. Але ідея незалежності не здатна стати національною ідеєю. По-перше, вона не конструктивна, а протиборна – вона існує не "ЗА" а "ПРОТИ", проти залежності від інших країн, як суб’єктів суверенітету. По-друге, вона тимчасова – бо перестає бути актуальною водночас із досягненням результату (набуттям незалежності). Отже, втрачає сенс для суспільства.
Так само не може бути національною ідея консолідації та єдності двох половин України. Така консолідація – також протиборна, і швидше фіксує увагу на небажаній тенденції, ніж вказує нові обрії. Єдність країни може бути лише засобом для чогось більшого, проміжним пунктом поступу, – але не кінцевою метою.
Практичним шляхом встановлена перша вимога до національної ідеї – вона має бути довгостроковою і віддаленою у майбуття від поточного моменту, та в жодному випадку не швидкодосяжною та ситуативною. Також національна ідея не може бути заперечливою, адже, спрямована проти чогось (проти залежності) вона не повноцінна: її існування визначається існуванням зовнішньої першопричини (залежності).

Друга вимога
Нічого не варті загальні слова президентських ініціатив та передвиборчих програм політичних партій – на зразок "справедливість", "законність", "порядок", "добробут", "щастя", "розвиток", "заможність", "реформи". Це просто окремі позитивні слова. Вони рафіновані, надто загальні, не інтегровані у контекст. І тому ці однослівні обіцянки неможливо адаптувати, прийняти як національну ідею.
Поодинокі слова, що існують поза часом і простором України, жодним чином неможливо принадити до реальності, до життя усього суспільства та кожної окремої людської долі. Загальні слова не можуть набути практичного конкретного сенсу.
Отже, друга вимога до національної ідеї – вона не може складатися з одного слова, що у собі несе увесь змістовний загал. Вона не може бути абстрактною і відірваною від реальності, але має бути конкретною, аж прикладною.
Але інтелектуали, причетні до політичних розробок, не були б інтелектуалами, якби задовольнились цим примітивним рівнем однослівних гасел. Надалі дійсність провокувала їх на уточнення та розкриття змісту ідей-претендентів.

Третя вимога
Розкриття змісту слів-гасел не призвело, одначе, до реально працюючих та консолідуючих ідейних пропозицій. Відбулося лише розтлумачення пропонованих слів з позитивним змістом. Так народився новий спосіб формалізації ідей – довга низка пояснювальних речень, що перераховували якості бажаного результату. Тобто, до первісного субстрату додалися прийменники, наприклад, "красиве", "заможне", "доброзичливе", "свідоме", "радісне" тощо.
Цікавим прикладом буде такий, один з, напевно, сотень інших: "побудова в Україні сильного, розвинутого, авторитетного, впливового і заможного суспільства, базованого на громадянській ініціативі, традиціях та енергії української буржуазії".
Абсурд – сприймати як вислів національної ідеї це нечитабельне речення на більш ніж 15 слів, 10 з яких перераховують одне й те ж.
Тим більше, що подібні ідеї абсолютно відірвані від реальності, зокрема, апеляція до реально неіснуючого в Україні соціального прошарку – української буржуазії.
Але на цьому сумному прикладі можемо сформулювати третю вимогу до ефективної національної ідеї: вона не може мати довгу триповерхову форму. Через багатослівність губиться увесь її потужний зміст, він розмазується та розмивається словесною демагогією. Очевидно, що національна ідея повинна мати розмір не більше трьох слів – вона має бути репрезентабельним словосполученням, що буде втілювати оптимальний баланс між лаконічністю форми та глибиною змісту.

Четверта вимога
Національна ідея не може базуватися на неіснуючому соціальному тлі (у випадку, наведеному вище, йшлося, наприклад, про неіснуючу "українську буржуазію", а що вже казати про якісь її традиції). Подібне гасло відразу стає однозначно утопічною ідеєю, непридатною до реалізації. Національна ідея має оперувати реаліями.
Приклад останніх років засвідчує, що поточною політичною елітою добре засвоєні окреслені тезові вимоги до національної ідеї – останні роки суспільство отримує конкретніші, простіші та реалістичніші пропозиції.

П’ята вимога
Цікавим прикладом може бути сучасна пропозиція національної ідеї, що базується на індивідуалістичності: "Україна – це я!". І коротко, і просто, і зрозуміло, отже, попередні вимоги враховані. Навіть красиво! Але знову ж таки – не змістовно і не далекосяжно. Максимальна індивідуалістичність, а далі пусто. І вже ніби відчувається потреба у додаткових смислах на зразок "активний нейтралітет, судова реформа тощо", які в той самий час жодним чином не містяться у вислові "Україна – це я!". А це знову призведе до розмиття та розмазування смислу…
Бо в цьому випадку центральна теза закликає до банального особистого патріотизму, не створюючи конкретних та предметних цільових установок.
На прикладі "індивідуалістичної" національної ідеї народжується п’ята вимога – національна ідея не може зводитися до індивідуума. Її зміст має не редукувати від країни до індивідууму, а навпаки, підносити від індивідууму до цілої країни: національна ідея має соціалізувати особистість.

Шоста вимога
Досить добрим прикладом конструктивної національної ідеї є ідея конкурентоздатності України. Вона порівняно нова, і на цей момент найближче підійшла (але не дійшла) до еталону національної ідеї, придатної та корисної для країни.
Гасло конкурентоздатності країни по-перше, підкреслює рівень суб’єктності (бо маніфестує країну як цілісне утворення), по-друге, формулює добрий контекст (бо несе в собі порівняння зі світовим рівнем розвитку економіки), і по-третє, досить конкретно вказує напрям розвитку країни (тобто робить легкою трансформацію ідеї у конкретні цілі і завдання). Передбачаються і результати: це і реформа організації підприємництва, і покращення інвестиційного клімату, і оптимізація податкової політики, і вихід з тіні ринку зарплат тощо.
Але, разом із великим конструктивним потенціалом, ідея конкурентоздатності має неадекватні якості для визнання її національною. Вона є актуальною не для всього суспільства, а тільки для бізнес-сектора. Справді, про конкурентоздатність можуть мріяти тільки такі соціальні прошарки як великий та середній бізнес, і навіть наймані працівники великого бізнесу можуть не поділяти цієї ідеї. А казати про конкурентоздатність середньої освіти, охорони здоров’я чи пенсійного забезпечення якось не коректно – здається, це дещо різні за походженням та застосуванням терміни.
Тому шоста вимога до національної ідеї така: вона не може бути вузькою за значенням, відображати інтереси частини суспільства. Поряд з конструктивністю національна ідея має бути універсальною стосовно того актуального контексту, який існує в країні. Вона покликана мати сенс для кожної суспільної верстви, кожного соціального шару українського суспільства.

Сьома вимога
Вимога універсальності не обмежується вимогою актуальності (зрозумілості) ідеї для різних соціальних шарів. Це лише горизонтальна актуальність. Але також варто пам’ятати і про вертикальну актуальність: національна ідея має бути адаптивною та вільно конвертованою до прикладних задач будь-якого рівня, від індивідуального рівня кожного громадянина, через групові інтереси місцевих громад до прагнень великих культурних національних ідентичностей, з гармонією щодо прагнень цілісної країни. Все це і є вертикальна актуальність.
Дещо недоречно застосовувати термін "національна ідея", якщо пошук її відбувається у багатонаціональній державі. Враховуючи різність, почасти діаметральну протилежність національних параметрів населення України застосування слова "національна" автоматично передбачає домінування певної однорідно ідентичної частини країни над іншою. А де домінування, там і напруга, аж до конфлікту. Саме шляхом домінування йдуть українські націоналісти, проголошуючи "Україна – українцям". Це глибоко деструктивний шлях, в умовах якого всі інші, не титульні, нації мають бути або підкорені та трансформовані, або й взагалі виселені.
І тому в контексті пошуків всеохоплюючої, гуртуючої ідеї було б, можливо, краще застосовувати термін "цивілізаційна ідея". Проте, він не дуже переконливо звучить для широкого загалу. Тож ми вживаємо термін "національна ідея" не в сенсі етнічної чи культурної нації, а як поняття нації політичної, коли йдеться про населення української держави та території.
Яким чином національна ідея здатна розв’язати найбільшу проблему України – деконсолідацію? Бо спостерігаємо почасти і відкрите протистояння суспільства (та його політичної еліти) внаслідок культурної, мовної, історичної та векторної протилежності її рівновеликих частин, таких як Схід, Захід, Центр та Крим. І національна ідея має серед завдань знищити цю конфронтацію та політику поглиблення розбіжностей.
Цей "конфлікт за польові повноваження" можна подолати шляхом піднесення суспільного діалогу до стратегічного рівня, який буде очевидно вищим за цінності тактичного домінування. Задача об’єднавчої національної ідеї – сформувати порядок денний найвищого рівня, рівня важкої мети для єдиної країни, а не для окремих її частин. Лише в цьому контексті внутрішня конфліктність стане неактуальною.
Тобто, вимога сьома: національна ідея не може імпонувати частині українського суспільства. Національна ідея має бути суперметою для всієї України в контексті зовнішньополітичної суб’єктності. Адже тільки супермета зможе консолідувати все українське суспільство навколо її досягнення.

Світове лідерство
Тож запропонуємо національну ідею, оптимальну та адекватну до окреслених вимог та наявної політичної ситуації в Україні: ідею світового лідерства України. Світове лідерство є не ретроспективною, а – перспективною цільовою установкою. Вона оперує не минулим, а майбутнім, тим самим знешкоджуючи історичні, мовні та ментальні бомби сучасного національного конфлікту.
І чим більш незвичною, незручною для розуміння, максималістською та утопічною здається ідея світового лідерства України – тим краще. Чим більше здивування громадянин України відчує від оригінальності такої позиції, тим більше він приділить їй уваги.
Позитивом орієнтації на світове лідерство є факт складності завдання – світове лідерство не є швидкодосяжним та кінцевим. Воно не стане недоречним та неактуальним ні через 5, ні через 50 років, адже розвиток інших країн триває.


Леонид Грач (КПУ):
Нет никакой национальной идеи в сегодняшней Украине. Последним носителем национальной идеи 350 лет назад был Богдан Хмельницкий.










Давид Жвания (НСНУ):
Национальная идея – это реформы. Могу назвать конкретно, какие. Пенсионная, в первую очередь. Вторая – это медицинская реформа, необходимо ввести страховую медицину как обязательную. Третье – это экологическая реформа. Иначе не создать страну, пригодную для проживания, а тем более комфортную.
Четвертая реформа касается структуры собственности: необходимо четко очертить, что останется в государственной собственности, а что нужно приватизировать. Причем важно принять решение, что средства, полученные в результате реприватизации, будут направлены на инфраструктурное развитие. Я имею в данном случае в виду социальную инфраструктуру, которая является основой всего.



Ирина Горина (Партия регионов):
Национальная идея – это тот фактор, который призван вытащить Украину из затяжного внутреннего конфликта и сцементировать страну. Таким фактором смог бы стать нейтралитет. Нужно использовать уникальное месторасположение Украины, использовать его на благо страны, для экономического и политического процветания.
Страна с нейтральным статусом не попадает в зависимость ни от России, ни от Евросоюза. Это страна транзита. Страна, которая не размещает на своей территории никакие военные базы, ничьи военные контингенты и ракеты. Такая позиция будет, думаю, понята и поддержана как в Европе, как в НАТО, так и в России. И это реально, если донести идею до людей. Тем более что наши украинские граждане не одобряют вступления в НАТО, так же как и вступления в любой другой политический союз. И такую национальную идею поддержат граждане, ведь она обязательно принесет серьезные дивиденды. На ближайшие 10-15 лет это была бы воодушевляющая задача, и к ней можно идти уже сейчас.

Вернуться назад