* * *
Сховатися од долі — не судилось.
Ударив грім — і зразу шкереберть
пішло життя. І ось ти — все, що снилось,
як смертеіснування й життєсмерть.
Тож іспитуй, як золото, на пробу
коханих, рідних, друзів і дітей:
ачи підуть крізь сто своїх смертей
тобі услід? Ачи твою подобу
збагнуть — бодай в передкінці життя?
Чи серцем не жахнуться од ознобу
на цих всебідах? О, коли б знаття…
Та відчайдушно пролягла дорога
несамовитих. Світ весь — на вітрах.
Ти подолала, доле, слава Богу.
На хижім вітрі чезне й ниций страх.

* * *
Спрятаться от судьбы — не суждено.
Ударил гром — и сразу кувырком 
(вопреки установленному порядку)
пошла жизнь. И вот ты — все, что снилось,
как смертесуществование и жизнесмерть.
Значит, испытывай, как золото, на пробу
любимых, родных, друзей и детей:
пойдут ли сквозь сотню твоих смертей
вслед за тобой? Постигнут ли твое существо 
хотя бы на исходе жизни?
Не ужаснутся ли сердцем от озноба
на этих всебедах? О, знать бы...
Но дерзновенно пролегла дорога 
отчаянных. Мир весь — на ветрах.
Ты восторжествовала, судьба, слава Богу.
На хищном ветру исчезнет и студный страх.

* * *
Вона лежить, як зібгана вода —
усепокірна і усеприймуща.
І геть здирає з неї шкаралущу
глуха, як пуща, вікова жада.
Як водограй, піднісся пагорб хіті,
щоб дужче бути спаленим дотла
коли, як млість солодка, увійшла
ввігналася в її устяж одкриті
звогнілі надра пружна і движка
нестерпна, живодайна і убивча
шалена міць. І втіха таємнича
її протнула з ніг до борлака.
Порожня руро, під ярмом волань
дерися вгору чи зривайся з кручі,
як задвигтіло кишло згаг дрімучих
у реві родив, натерпу й конань!

* * *
Она лежит, как скомканная вода, — 
всепокорная и всепринимающая.
И напрочь сдирает с нее кожуру 
глухое, как пуща, вековое желание.
Как фонтан, поднялся холм вожделения,
чтобы еще сильнее быть сожженным дотла,
когда, как сладостное томление, вошла,
вонзилась в ее в продолжение этого 
горячие, как огонь, недра упругая подвижная,
нестерпимая, животворящая 
и убийственная неистовая сила. 
И наслаждение таинственное 
ее пронзило с ног до горла 
(тут речь о кадыке, но у женщин его нет).
Пустая труба — жерло — под гнетом воплей
карабкайся вверх или срывайся с кручи,
зашевелилось гнездилище жажд дремучих
в рёве родов, терпения и исходов!