Останньому головнокомандуючому Української повстанської армії, генерал-хорунжому Василю Куку пішов дев’яносто шостий рік. Втім він і сьогодні гостинно зустрічає журналістів, зрідка дає прес-конференції, деякі з яких мають лягти в основу його книги спогадів. Тим часом в Україні історія УПА висвітлюється в сотнях книжок та монографій. На тисячах інтернет-сайтів продовжуються запеклі дискусії. Чимало дослідників мають власні точки зору, які часом повністю суперечать одна одній. В науковий обіг введено сотні документів, інколи дійсних, інколи спотворених, інколи таких, які неможливо проаналізувати у відриві від історичного контексту. В такий ситуації свідчення безпосереднього учасника подій, яким є Василь Степанович, є безцінним джерелом інформації як для істориків, так і для всіх, хто не є байдужим до теми української партизанки.


Пояснiть, будь ласка, рiзницю мiж УПА та дивiзiєю СС "Галичина".
– УПА була створена для боротьби проти німецьких, совєтських і польських окупантів. Це була народна визвольно-революційна армія, яка боролась за відновлення незалежної Української держави. УПА продовжувала свою боротьбу і після закінчення Другої світової війни і тривала аж до кінця 1950-х років. Дивізія "Галичина" проти альянтів не воювала, здалась в полон, була інтернована в Італії, а потім переведена до Англії. В Англії дивізійники організували Об’єднання бувших вояків українців (ОбВУ). Це нині є найбільша патріотична військова організація українців за кордоном. Вона тісно співпрацює зі Спілкою офіцерів в Україні та Всеукраїнським об’єднанням ОУН-УПА.
Дивізія "Галичина" була сформована в складі німецької армії у квітні 1943 року на заклик національно-свідомих провідників Західної України, зокрема Володимира Кубійовича й інших для боротьби з московським більшовизмом, та отримала своє благословення від Митрополита Андрея Шептицького. "Нема ціни, яку потрібно дати, щоб була українська армія..." – ці слова стали своєрідним гаслом для української молоді 40-х. Є вже дуже багато правдивої інформації і на Інтернеті, і книжок про цю військову формацію, зокрема книга Гайке дає як добрий початок для знайомства з передумовами створення Дивізії, так і її історію.
Дивізія "Галичина" була офіційна військова формація в складі німецької армії – на противагу УПА, яка не хотіла нічого мати спільного з неменшим жадібним загарбником – коричневим (німецьким). Окупантів добрих не буває! Однак варто відзначити, що УПА досить багато скористалось з Дивізії, бо вишколені дивізійники переходили до лав УПА (особливо після бою під Бродами), постачали їх амуніцією та провізією. Зрештою чи могло бути по іншому? І УПА, і дивізійники боролися проти совєтської комуністичної більшовицької чуми, яка ордою сунула на Україну.
Чи присягала УПА коли-небудь на вiрнiсть Гiтлеру? Чи спiвпрацювала УПА з гiтлерiвцями?
– УПА ніколи не присягала на вiрнiсть Гiтлеру. Вона постійно боролась проти гітлеризму і німецької окупації, ніколи не співпрацювала з гітлерівцями. У 1944 році, коли вони втікали з України, окремі німецькі військові частини намагалися нав’язати контакти з УПА, але співпраці ніколи не було.
І до утворення УГВР у 1944 році, і після цього часу текст присяги УПА був однаковий і без змін: "Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:
Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.
Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.
Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.
Буду виконувати всі накази зверхників.
Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.
Буду гідним побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.
Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу".
Василю Степановичу, на Третьому Зборі головою Проводу ОУН, як ми знаємо, вибрали Романа Шухевича. Чому Степана Бандеру не обрали хоч би "почесним головою"?
– На Третьому Зборі Головою Проводу ОУН був справді вибраний Роман Шухевич. Степан Бандера у тому часі сидів у німецькій в’язниці і не можна було його вибирати хоч би "Почесним Головою", бо це прискорило би його фізичну ліквідацію. Бандера на той час перебував у німецькому концтаборі.
Що відбувалося за рік між 22 червня 1941 року і 14 жовтня 1942?
– День 14 жовтня 1942 року прийнято як дату створення УПА, тому що в цей день Святої Покрови у минулому було свято козацтва. Зразу після вибуху війни 22 червня 1941 року в Україні почали творитися відділи Українського війська. Після ворожого ставлення німцями до Акту відновлення Української держави Українські військові відділи тимчасово оформилися в відділи української міліції, крім цього були створені бойові відділи ОУН кущової самооборони, які згодом об’єдналися в Українську народну самооборону (УНС). Це була та сама УПА, тільки під іншою назвою. У 1943 році всі військові відділи були реорганізовані в УПА і підпорядковувались Головному військовому штабові УПА.
Шановний пане Командир, різні джерела інформації про перебіг подій під час проголошення Акту відновлення Української Держави містять суперечливі дані стосовно присутності німецьких офіцерів на зборах.
– Про намір ОУН проголосити 30 червня 1941 року Акт відновлення Української Держави ніхто німців не повідомляв. Німці Кох та Айкерн з’явились на Зборах тому, що довідались про їх відбуття під час візиту в Андрія Шептицького. Їх поява на Зборах була повною несподіванкою. На Зборах вони заявили, що право на існування незалежної України повністю залежить тільки від їх вождя Адольфа Гітлера, і після цього вони Збори залишили. Збори продовжували свою роботу і вибрали Ярослава Стецька Головою Державного Правління.
Дуже неоднозначна тема – УПА та євреї.
– В УПА ніколи не було єврейського батальйону, але окремі євреї в УПА були, переважно в санітарній службі. В програмі ОУН і УПА не було расизму. Не було і зв’язків з РОА генерала Власова і не могло бути, тому що вони разом з німцями хотіли відновити Російську імперію. До росіян, як і до інших національностей, не було ворожого відношення, якщо вони не були проти Української державності. Окремі росіяни також брали участь у боротьбі УПА.
Назвою "Українська повстанська армія" також послуговувався Бульба-Боровець...
– Поліська Січ була організована в серпні 1941 року Бульбою Боровцем при допомозі німецької армії для боротьби з рештками розбитої Красної армії і совєтських партизан. З установленням німецької адміністрації на Рівненщині, Поліську Січ роззброєно і розпущено, а створено у місті Сарни міліцію. Не маючи широкої допомоги від населення, Поліська Січ нав’язала контакти у 1942 році з поліськими червоними партизанами, які використали ці зв’язки з Поліською Січчю для знищення окремих осіб, які були на націоналістичних позиціях. У 1943 році Бульба Боровець нав’язав контакти з німецькою адміністрацією в Рівному і мав намір спільно боротися проти Червоної армії. Для завершення переговорів Бульбу Боровця завезли до Варшави, згодом до Берліна і замкнули у концентраційний табір. Після звільнення з табору, восени 1944 року він мав намір створювати пронімецьку партизанку в Україні, але безуспішно.
Наскільки широким був український визвольний рух на Лівобережжі та Сході?
– Учасниками українського визвольного руху були українці зі всіх українських земель. Керівником Осередньо-східних українських земель і Проводу ОУН був Дмитро Мирон (Орлик), а після його загибелі – киянин Пантелеймон Сак (Могила). Керівником Південно-східних українських земель був я, Василь Кук (Леміш).
Повстанську боротьбу на півдні України не можна було організувати із-за відсутності відповідних географічних умов (відкритий степ). Тому учасники визвольного руху з цих територій брали участь у боротьбі на Волині. Там було створено УПА-Південь, відділи якої у квітні місяці звели найбільший бій УПА з московськими окупантами в районі сіл Крем’янеччини (бій під Гурбами, яким керував тоді командир УПА-Південь полковник Леміш). Отже, участь східних українців була велика.
Літом 1943 року була скликана спеціальна конференція всіх народів, поневолених Москвою. Об’єднуючим гаслом наради була "Свобода народам, свобода людині".
Багато хто з активістів ОУН-УПА залишив по собі мемуари. Які з них ви вважаєте найбільш вдалими?
– Багато спогадів є дуже суб’єктивні і не завжди правдиво передають інформацію про діяльність УПА. В деяких спогадах багато самохвальби, як, наприклад, у спогадах Євгена Стахова. Дуже цінні є спогади Миколи Климишина, Миколи Лебедя та інших видатних керівників ОУН-УПА, опертих на правдиві факти. Спогади Марії Савчин і Василя Галаси правдиво передають обставини визвольної боротьбі у післявоєнний час.
Як відомо, на окупованих територіях німці створювали батальйони допоміжної поліції (шуцманшафт). Деякі дослідники стверджують, що чи не усі українські підрозділи шуцманшафту створювалися за безпосередньої участі та за ініціативою ОУН. Як доказ такої тези вони згадують перетворення українських підрозділів "Нахтігаль" та "Роланд" у 201-й батальйон допоміжної поліції.
– Шуцманшафти створювались німецькою адміністрацією на всій окупованій ними території. Складались вони з різних національностей. Головне їх завдання – охорона німецьких воєнних і адміністративних установ. Там, де шуцманшафт складався з українців, проводились військові вишколи. Після розформування у 1941 році двох легіонів "Нахтігаль" і "Роланд", їх у 1942 році реорганізовано у 201-й батальйон шуцманшафту. ОУН як співзасновник у створенні таких підрозділів участі не брало – після 30 червня 1941 року ми були в стані війни з німцями, нас ловило гестапо і часом без суду розстрілювало. Яка могла бути співпраця в створенні цих відділів? Але ми де могли – використовували кожну можливість навчити своїх людей обходитися зі зброєю, навіть всупереч бажанню німців. У 1943 році окремі особи з шуцманшафту переходили до УПА. Відділи шуцманшафту ніколи не були підпорядковані місцевому самоврядуванню. Шуцманшафт не мав ніякого відношення до організації УПА.
Так само брехливим є твердження про участь "Нахтігалю" в розстрілі польських професорів. Про закиди на цю тему та їх безглуздість документально розповів учасник "Нахтігалю" Кальба у своїх працях. Коротко: розстрілами політично чи расово ворожих гітлерівцям осіб займались айнзацкоманди, які були у підпорядкуванні СД. "Нахтігаль" входив у підпорядкування вермахту, тому за німецькими порядками його в принципі не могли залучати до масових розстрілів небажаних гітлерівцям людей. Тому його не було внесено до списку злочинних формувань на Нюрнберзькому процесі.
Можна хоча б приблизно підрахувати, скільки людей перебувало в УПА?
– В час найбільшого розквіту УПА у 1943-1945 роках у бойових відділах УПА було приблизно 200 000 людей, а у допоміжних відділах (господарчих, санітарних, розвідці) було заангажовано ще приблизно 300 тисяч людей. У тому часі існували незалежні республіки УПА, наприклад, на Поліссі – Колківська республіка. Активних учасників УПА було коло півмільйона людей. Окремої статистики чисельності УПА не велося з конспіративних причин.
З 1954 року правильно говорити не про УПА, а про збройне підпілля. Курс на перехід від збройної боротьби до збройного підпілля взяли ще при Шухевичу, коли стала очевидною міжнародна стабілізація. Всіх людей, яких можна було легалізувати, ми намагались легалізувати. Вже після 24 серпня 1991 року я знайомився з архівними документами, які свідчили про збройну боротьбу підпілля в 1961 році.
Як ставилися ваші батьки (особливо мама) до того, що ви від 1937 року кинули легальне життя? Яку міру покарання вони отримали від радвлади за те, що народили і виховали командира УПА?
– Переживання завжди були болючі, але перебування на волі завжди краще ніж у тюрмі. Під час мого підпільного життя я з батьками не контактував, щоб не наражати їх на допити КГБ. За те, що вони взяли на виховання мого сина Юрка, і батька, і маму, і брата Івана засудили у 1949 році на 10 років тюрми. У 1941 році два брати Іван і Филимон були арештовані у Львові за приналежність до ОУН на 8 років тюрми.
Від бійців УПА й близьких до генерала Шухевича людей я часто чув запит про вас: як вам вдалося вижити в тих умовах, після арешту? Не лише вижити, але й працювати в архівах тощо?
– Після звільнення з тюрми я весь час був під контролем КГБ. В любий час вони могли мене зліквідувати. Підчас праці в Інституті історії у мене було завдання написати історію політичних партій, які діяли до 1939 року. По цій темі дозволяли мені користуватися архівними документами. До цієї праці я написав вступ "Марксизм-ленінізм про національне питання". Інститут історії цю працю схвалив, а КГБ віднеслось до неї вороже. За це мене звільнили з Інституту, і я до виходу на пенсію працював рядовим працівником у відділі постачання "Українська побутова реклама".