Після невдалої спроби першого віце-прем’єра, міністра фінансів Миколи Азарова обмежити коло тих матерів, яким повинна призначатися одноразова допомога при народженні дитини, держава пішла іншим шляхом і вирішила ускладнити доступ до цих коштів. Причому зробила це настільки бюрократично витончено, що дійти до фінішу вдалося, напевне, тільки найбільш наполегливим.


Раніше працевлаштована мама новонародженого немовляти отримувала цю допомогу (йдеться про славнозвісні 8,5 тисяч гривень) у себе на роботі, і для цього їй потрібно було надати туди два документи: довідку з РАГСу про реєстрацію дитини і заяву про надання цієї допомоги. Підприємство виплачувало ці кошти за рахунок своїх внесків у фонд Соцстраху. Таким чином, гроші з підприємства виділялися матерям напряму і перераховувалися на зарплатну картку, не проходячи довжелезний колообіг перерахувань з одних фондів і рахунків на інші.
Нині уряд Януковича вирішив зробити інакше. Він всіх без винятку мам – і тих, хто отримує упродовж першого року дитини ті самі 8,5 тис, розбиті помісячно, і тих, хто отримує 120 гривень за місяць на дитину до трьох років, – перенаправив до органів соціального захисту, відомих в народі як собеси. В теорії все виглядало красиво: бухгалтер на підприємстві сам збирає пакет необхідних документів (а їх там уже не два, а добігає до десятка) і надсилає до собесу. А мама тільки заповнює заяву. Однак на практиці це виявилося набагато складніше. Але про все по порядку.
Про те, що віднині всі, хто отримував допомогу на виробництві, мають переоформити її через собес, стало відомо ще на початку січня. Однак на підприємствах запевняли: за перший квартал гроші перераховуватимуть ще підприємства. Щоправда, тепер це буде трохи довше: спочатку підприємство заплатить всі необхідні кошти у фонд Соцстраху, а потім звідти необхідні суми перерахують назад для виплати " декретницям" . А вже після першого кварталу " буде видно" , що робити далі.
Багато хто з працюючих " декретниць" після таких звісток розслабилися і вирішили почекати розвитку подій. Але він не забарився: 15 лютого Міністерство праці та соціальної політики зібрало бухгалтерів підприємств на семінар, де і повідомило, що всі необхідні документи мають бути передані в собеси… до 10 березня! Це означало, що бухгалтерам на те, щоб зібрати потрібні папери по кожній " декретниці" , залишалося менше 10 робочих днів.
Чи треба говорити, що не кожен бухгалтер мріє розвозити теки додаткових документів кількох десятків (або сотень) людей по різних собесах, в кожному з яких різні прийомні дні. Звісно, в постанові Кабінету Міністрів написано, що це можна зробити поштою, однак на практиці виявилось, що списки і форма потрібних документів ледь не в кожному собесі інші. Багато собесів (наприклад, Шевченківський міста Києва) взагалі відмовилися приймати документи поштою. Тому багато бухгалтерів вирішили не ускладнювати собі життя і порадили мамам нести документи в собес власноруч. Але навіть якщо всі бухгалтери надіслали би документи поштою, мама все одно має прийти до собесу, щоб заповнити заяву на отримання допомоги. Якби Міністерство праці та соціальної політики хотіло справді полегшити (або, принаймні, не дуже ускладнити) життя мамам з малими дітьми, воно б могло направити зразок цієї заяви на підприємства чи бодай вивісити його на своєму сайті. Однак цього зроблено не було.
Для того, щоб взяти такий бланк, який я могла б заповнити вдома, мій чоловік вирушив до собесу Подільського району міста Києва. У приймальні години перед закритими дверима собесу стояла купка людей і чекала на появу бодай когось з працівників. Була п’ятниця, щойно закінчилася обідня перерва. Після нетривалого очікування до них на вулицю вийшов один з працівників і сказав, що начальство поїхало кудись на нараду, а у них якийсь ювілей, вони святкують, а тому прийому не буде. Коли чоловік попросив у них просто видати цей бланк заяви, йому відмовили. Отже, перший раз мама (або, якщо пощастить – хтось з родичів, у кого є час), має поїхати в собес, взяти в одному кабінеті бланк заяви, а потім стояти чергу в інший кабінет, де вам покажуть, як її треба заповнювати.
Поведінка працівників собесів з відвідувачами заслуговує на окремі слова. Коли люди, заскочені зненацька необхідністю здати документи до 10 березня, дзвонили в собеси, вони чули в телефоні здебільшого сигнал " зайнято" . Коли чоловік однієї з таких мам додзвонився і з’ясував своє питання по телефону, він зрозумів, що після його дзвінка працівники вирішили не класти трубку. Ось і розгадка постійно зайнятого телефону. Не більший ентузіазм чекав мам і при особистому спілкуванні: " Я прийшла в Оболонський собес з двотижневою дитиною, щоб спитати, чи можу я оформити допомогу в них, якщо прописана в іншому районі Києва. В кабінеті сиділо 4 працівниці, відповідь була короткою: у нас неприйомний день. Прийшла через день за 20 хвилин до закриття – " Ми вже не працюємо" . Перепрацювалися, напевно, важко було сказати, так чи ні" , – говорить одна з молодих мам.
В останні дні лютого – перші дні березня довжина черг в собесах міста Києва сягала 150 чоловік. Люди, які приходили займати чергу о сьомій годині ранку, мали шанс бути в черзі сороковими за порядком. Одні мами бігали годувати малу дитину і поверталися, інших підміняли родичі, ще інші брали немовлят з собою і сиділи з ними по 5 годин в задушливих коридорах. А все тому, що подавати заяву мала тільки мама особисто! Вагітна 28-річна Валентина пішла до собесу з маленькою донькою (неповних два роки). В тісному коридорі побачила натовп з мам, татів і бабусь. Багато хто був з грудними дітьми. При них відбувалася перекличка: сорокова за рахунком людина була приблизно посередині черги. " Навіть якщо моя дитина буде здатна просидіти цілий день у колясці в задушливому приміщенні, повному людей, а значить, і бактерій і вірусів (відвідування собесу припало на розквіт у Києві грипу), то я на другому триместрі вагітності там стільки часу не вистою, – розповідає вона, – там немає на що навіть спертися, а від задухи можна знепритомніти" . Тому вони з донькою вирішили не експериментувати і вийшли з собесу. " Як я можу вистояти чергу з 152 чоловік, годуючи груддю двох немовлят?" – запитує інша мама.
Одна з молодих мам, прийшовши в Святошинський собес і побачивши там чергу зі 150 чоловік, вирішила навіть не марнувати час на збір необхідних документів: допомогти з дитиною їй було нікому, а тягатися з нею по чергах вона не захотіла. " Так і подарувала державі гроші" , – каже вона.
Мені, однак, з заявою пощастило: працівники мого відділу кадрів завбачливо скопіювали бланк заяви, який потрапив їм до рук. Потім – справа техніки: сканування, пересилання електронкою, друк – і бланк у мене в руках. Стандартизована заява на соціальну допомогу являє собою бланк на чотирьох сторінках, де перераховані всі можливі її види та пов’язані з ними запитання – від отримання субсидії на комунальні платежі до догляду за інвалідом. Як правильно відповідати на запитання про газопостачання, холодне і гаряче водовідведення і борги по комунальних платежах, було незрозуміло. Довідки по телефону працівники собесу давати не захотіли. Але мені пощастило вдруге: коли я зателефонувала до іншого собесу, мене там прийняли за працівника підприємства і розказали, як заповнювати цю заяву. Як виявилося, мамі дитини до трьох років на ньому треба лише написати свої паспортні дані і поставити одну або дві " галочки" . Отже, стояння в одній черзі мені вдалося уникнути. Питання: невже було так важко зробити доступною цю форму і зразок її заповнення?
Але заява – це найлегше в цьому ланцюгу бюрократичної тяганини. Серед потрібних документів обов’язково має бути оригінал довідки з РАГСу, однак багато які підприємства відмовляються її надавати. А собеси відмовляються приймати копію. Тому підприємства вимагають, щоб собес спочатку давав запит на цю довідку, а тоді вони оформлять акт прийому-передачі. Щоб попросити працівників собесу оформити цей запит, треба стояти ще одну чергу довжиною в 100 – 150 чоловік. Багато хто " зламався" на цьому етапі: " стояла 40 хвилин до обіду, потім ще 2,5 години – після обіду, і документи так і не прийняли" , – пише одна з відвідувачок форуму для батьків.
Однак уявімо собі, що ви таки змогли вистояти як мінімум одну чергу в собесі для того, щоб написати заяву, а також переконали ваше підприємство надати вам оригінал потрібної довідки. Сподіваючись, що тепер все вдасться швидко владнати, ви несете до собесу свою теку з документами, стоїте знову чергу зі 100 чоловік, заходите в омріяний кабінет, і тут з’ясовується, що… ваші папери не в порядку. Але ж ваше підприємство оформило їх згідно з постановою Кабміну! – обурюєтеся ви. Але в кожному собесі чомусь – свої правила, свої списки документів та форма їх заповнення, яка може суттєво відрізнятися від наданої Кабміном. По телефону працівники соціальних органів консультувати не дуже хочуть, а від мам вони вимагають тільки повний пакет документів. Донести якийсь папірець потім було не можна. Чому це так – загадка.
" В перший раз ми з маленькою донькою приходили вранці, подивилися на величезну чергу, розвернулися і пішли, – розповідає одна з мам. – Вдруге ми прийшли в кінці робочого дня. Черга була людей 15 – 20, можна було стояти, але тут виявилося найцікавіше: виявилося, що потрібна форма з ЖЕКу, якої, згідно з постановою Кабміну, потрібно не було. Коли я запитала у консультанта, чому так, вона мені сказала, що, мовляв, звідки вона знає, чому. А мені, вагітній, з маленькою донькою, яку немає на кого зараз залишити, м’яко кажучи, нелегко двічі тягати за собою дитину в собес, потім в ЖЕК, а потім – знову в собес, і тільки тому, що окремі співробітники собесу некомпетентні. Я чесно намагалася взяти її в ЖЕКу, але черга там була приблизно як у собесі, і стояти там заради документа, який не фігурує в офіційному списку, я не стала.
Я працюю в великій державній установі, вони видали вже більше сотні таких комплектів, і в інших собесах їх прийняли без проблем. Але в мене вони були: у внутрішній інструкції собесу в числі необхідних значився документ під назвою " Виписка з наказу" або " Копія наказу" . В мене такого документу не було, але був аналогічний, який називався " Довідка" . Працівниця собесу витягла свої списки, я – роздруковані з Інтернету документи Кабінету Міністрів, і ми почали бурхливу полеміку, чи моя " довідка" – те саме, що їхня " виписка" .
Для того, щоб держава могла перерахувати кошти, треба відкрити рахунок. Той, на який раніше перераховувалася зарплата, а згодом – і допомога на дитину, державі чомусь не підходить. Отримувати гроші на пошті держава не дозволила. Отже, треба іти в банк, щоб відкрити там спеціальний рахунок (деякі працівники собесів називають його " соціальним" ). Коли я прийшла до одного з банків, мені сказали, що такого рахунку в них не існує. Я передзвонила до собесу і запитала, які є особливості в цього рахунка і чим він відрізняється від, скажімо, зарплатного. Виявляється, задля відкриття рахунку мені треба було спочатку піти до свого соціального інспектора і взяти в нього довідку про те, що я повинна отримати цю допомогу! І тільки тоді з цією довідкою іти до банку. Отже, плюс ще одна черга в собесі і плюс одна черга в банку. Думаю, ви вже здогадалися, що список банків для кожного собесу був свій. Окрім того, в деяких банках процедура відкриття рахунку займає до двох тижнів. Оскільки більшість працюючих мам дізналися про те, що подати документи треба до 10 березня, практично на порозі цієї дати, ці дні мали вирішальне значення. Дозволю собі нагадати, що і рахунок треба відкривати особисто, а якщо мама годує груддю немовля, то всі ці процедури вимагають або наявності когось, хто пригляне за дитиною, або постійного тягання дитини по ЖЕКах, собесах і банках.
Але і це ще не все. Тим, хто отримував допомогу на підприємстві, треба було ще довезти довідку про те, що за перший квартал гроші виплатило підприємство. Одну молоду киянку працівники собесу примусили ще раз їхати на роботу, щоб повторно порахувати, скільки допомоги вона вже отримала, оскільки собесівські дані не збігалися з виданими на підприємстві. Різниця в підрахунках становила 3 гривні, але людина потратила як мінімум два дні і двічі здавала документи (про кількість людей в чергах і умови очікування написано вище).
Окрема " пісня" – про тих, хто живе не за місцем прописки. Зауважу, що прописку у нас в країні офіційно відмінено, однак на практиці без неї доводити свої права доводиться важко. Прописку може замінити реєстрація, однак не кожен господар, який здає квартиру іногороднім, зацікавлений у тому, щоб " світити" свої доходи від оренди квартири. Тому в Києві дуже багато тих, хто незареєстрований не з власного бажання. Таким мамам для отримання допомоги на дитину треба було або їхати одразу після пологів в рідні міста, де вони прописані, або реєструватися в ЖЕКу за місцем проживання. Для цього треба взяти господаря квартири і двох свідків – сусідів, поїхати з ними в ЖЕК і зареєструватися. Прийомні години в ЖЕКу зазвичай співпадають з робочими годинами більшості працюючих людей. Тому важко уявити, що два сусіда і господар будуть спеціально відпрошуватись з роботи, щоб засвідчити проживання молодої мами (а для реєстрації дитини треба обов’язково взяти її з собою до ЖЕКу!). Тому така схема навіть за згоди господаря квартири навряд чи є дуже легкою до виконання.
Одна з молодих мам вирішила надіслати документи поштою, як і написано в горезвісній постанові КМ. На місці прописки їй сказали таке: " Надсилайте, але навряд чи ці документи нам підійдуть" . Нагадаю, що список документів, перерахованих у постанові КМ, єдиний на всю Україну. А коли працівники собесу дізналися, що проживає вона в іншому місті, то твердо пообіцяли: " У вас будуть проблеми!" . Виявляється, якщо мама з дитиною проживає в іншому місті, то соціальний інспектор не зможе перевірити, як витрачаються " дитячі" кошти. Тому в такої мамі простіше не прийняти документи і позбавити себе зайвої мороки.
Саме з цієї причини деякі мами були змушені з малими дітьми їхати в міста прописки. " Відмовлятися від 100 доларів на місяць я не можу, бо вважаю, що краще витратити їх на дитину. Адже ми живемо тільки на зарплатню чоловіка, а втрата моєї зарплатні неабияк позначилася на нашому бюджеті. Тому ми з малям поїхали в Донецьку область, а чоловік лишився в Києві. Отака сумна історія…" . А деякі в такій ситуації просто відмовилися від " вибивання" з держави своїх законних грошей. " Подумали ми з чоловіком, і вирішили: якщо держава так тримається за ці гроші – нехай залишить собі, може, розбагатіє" , – гірко іронізує молода мама, прописана в Запоріжжі. Її дитина не отримає від держави ніякої допомоги.
У цій біганині по собесах, підприємствах, ЖЕКах і банках багато хто вирішив махнути рукою – особливо, якщо отримувати допомогу залишилося недовго. " Ми не збиралися жити на ці гроші, але якщо держава їх виплачує, то навіщо так ускладнювати процедуру?" – запитує одна з тих, що відмовилися. " Хтось відкрито краде мільйони, а я не можу законно отримати свої копійки!" , – говорить одна з тих, хто не хоче " здаватися" у цій боротьбі... з рідною державою.
Тим часом, гроші на рахунки матерів з початку року ще не надходили. " Дитина народилася 8 січня. Я здала документи в собес вже 1 лютого. Коли запитала, коли будуть гроші, мені відповіли: можливо, в середині травня" , – розказує одна з матерів. Серед тих, що народили раніше і отримували без затримок на підприємстві, в цьому році допомогу також не отримав ніхто: держава ще не перерахувала підприємствам кошти. Нещодавно представник " вищого ешелону" Міністерства праці та соціальної політики, відповідальний саме за надання цієї допомоги, в ефірі одного з всеукраїнських радіоканалів впевнено заявив, що заборгованості по виплатах на дітей немає. Цікаво, звідки в нього така інформація?

При написанні статті
використані матеріали форуму
http://www.uaua.info/mamforum/