Менеджерів у сучасній українській культурі катастрофічно мало. Є митці – талановиті люди, креативні, творчі особистості. Але їхнім талантам супутні такі риси як суб’єктивізм, волюнтаризм і невміння рахувати гроші. З цим "джентльменським" набором годі братися до організаційних заходів. Вже навіть посада міністра культури чим далі, тим здається більш абсурдною, – і ось відповідь, чому: саме через звичку ангажувати на цю посаду – хай відомих, хай авторитетних, але – митців. Щоб організувати гучну подію, щоб надати аморфним культурним процесам реальної форми, щоб вивести митців з майстерень у площину народної уваги, а ще й ринку – треба бути не лише культурною людиною з розвиненою уявою, але перш за все – менеджером. Як от, наприклад, президент Національної книжкової виставки "Форум видавців" пані Олександра Коваль


Чотирнадцятий рік поспіль Олександра Коваль доводить життєздатність української книжки, збираючи до Львова у вересні вітчизняних видавців, за якими підтягуються автори, критики, читачі та, звісно, журналісти. З кожним роком Форум розвивався – пропонував усе більше вражень і книжок. Попри вдячність гостей і видавців, організатори мали право сподіватись і на іншого штибу віддачу. Такого розмаху заходи по всьому світові отримують підтримку офіційної влади, і нарешті, цього року і українська влада долучилася до свята книги. Міська і обласна ради дієво посприяли його проведенню, і сам Президент України відвідав Форум, спеціальним указом надавши йому офіційного статусу з відповідними привілеями. Але то було подією більшою мірою для організаторів. А для гостей подією був новий щабель інтенсивності, якого досяг Форум цього року: ще більша кількість презентацій і заходів, ще більше зустрічей і диспутів зі ще більшою кількістю авторів і закордонних гостей, ще більше свята.
Як було вироблено концепцію форуму, і на чиїх помилках ви вчились – на своїх, чи на помилках закордонних колег?
– Я хочу відразу заспокоїти своїх потенційних конкурентів, які тільки й чекають, щоб я видала свої секрети – все одно їм не вдасться цього повторити. Ідея форуму виникла досить стихійно і до її впровадження я підійшла зухвало і з запалом, можна сказати, дилетантськи. Вивчити чийсь досвід дуже легко, це примітивний менеджмент. За одним взірцем відбуваються усі книжкові ярмарки. Можна зібрати інформацію про усіх гравців на ринку, запросити їх, забезпечити відповідну площу і обладнання. Це необхідний етап, але на ньому все не вичерпується.
Яким був читач чотирнадцять років тому, і чи змінився він за ці роки?
– На початку дев’яностих ще зберігалася пам’ять радянських часів. Тоді люди були відрізані від нормальної літератури, принаймні у Львові. Розподіл книжок відбувався таким чином, що значна частина виданого українською опинялася у східних областях, у донецьких та слобожанських селах. З відряджень у східну Україну мої знайомі привозили торбами книжки, за якими у Львові вбивалися. Коли ми починали видавати те, що було раніше заборонено, перекладну літературу, або історію України, – це моментально продавалося десятками чи й сотнями тисяч примірників, відразу можна було робити другий тираж. Мені здавалося, що займатися книговидавництвом дуже легко і приємно. Я мріяла, що дуже швидко полиці всіх книгарень будуть заставлені книжками, які я мріяла прочитати, і думала, що про це мріють і всі навколо. Але коли настала економічна криза і гіперінфляція, виявилось, що люди байдужі до книжок, що насправді вони були потрібні не для читання, а тільки щоб заповнити шафи.
Тобто ви невисокої думки про українського читача?
– Проблемою наших видавців є, безумовно, наш читач. Проблема не в державі, не у відсутності автора чи купівельній спроможності населення – а в небажанні людей читати, в мінімальній соціальній ролі книжки. В той час, коли у будь-якій іншій державі книжка посідає належне місце, у книжку інвестують, як у спосіб проведення вільного часу, або заради освіти чи вдосконалення власного фаху. В нашому суспільству побутує думка, що книжка має ледь не безкоштовно роздаватися. Повернення людей до книжки – це проблема, бо з’явилися нові спокуси, зокрема, мобільні телефони. Вони зараз відбирають в молоді до тридцяти відсотків вільного часу. Щоб читати книжку, треба зосередитися. Постійно надсилаючи SMS-ки, це можна робити хіба ногами, до чого нахабно закликає тупа реклама. Ігрові автомати відбирають читачів, телебачення – також. Хоч українське телебачення, на мою думку, можуть дивитися лише зовсім деградовані індивідууми. Нормальна людина, IQ якої хоч наближається до середнього, цієї навали примітивного несмаку не витримує. В Україні в багатьох соціальних середовищах просто не існує позитивного стереотипу "людина з книжкою". І тому дуже цінним є те, що навколо Форуму збирається група людей, які говорять, що добились успіху через те, що вони читали – це і Славко Вакарчук, і Катерина Серебрянська, і Сашко Положинський, і Віталій Кличко, зрештою, це Президент України. Дуже добре, що він відмітив своєю присутністю цьогорічний Форум. Ще й Указ Президента вийшов, в якому чітко висловлена думка, якої ми давно чекали від органів влади, про проведення форуму як загальнонаціонального заходу з метою формування цивілізованого книжкового ринку. Форум давно вже є загальнонаціональною подією, але , наприклад, Комітет телебачення і радіомовлення постійно підкреслює, що він є регіональним. І тому указ Президента дуже важливий, він розставляє все по своїх місцях. Вважається, що все, що має статус загальнонаціонального, має відбуватися у Києві. Це імперський, постколоніальний погляд, зовсім неєвропейський. Відомо, що у Європі помітні події часто відбуваються саме в провінції. Важливо не місце проведення, а те, скільки уваги вони спроможні привернути, наскільки вагомою та резонансною є подія.
Напевно і те важливо, скільки ЗМІ прихильно відгукнулися на ту чи іншу подію.
– Ви не уявляєте собі, які труднощі доводилося долати на початках становлення Форуму! Скільки треба було докласти зусиль, щоб добитися будь-якої згадки про Форум видавців. Керівництво ЗМІ говорило, що це не цікавить читачів, або що за це треба платити як за рекламу. Те ж саме вимагали і стосовно книжок, іноді доходило до курйозів. У статті про книжку відомої авторки Оксани Забужко сказали викреслити назву видавництва, бо це реклама. Потім зняли назву книжки, бо це реклама. Потім відділ реклами зажадав зняти прізвище, бо це реклама Оксани Забужко. Тобто у статті мало бути написано про "якусь книжку якоїсь авторки". Такого зараз вже нема, ЗМІ стали прихильними, напевно, тому що переконалися, що писати таки варто, і є про що. Якби не наші медіа-партнери, Форум не став би таким відомими та резонансним явищем. В цьому році акредитувалося майже 500 журналістів, а телерепортажі йшли впродовж усіх днів по більшості каналів.
Чи є у вас свідома політика у відношенні російських та українських книжок? Чи існує регуляція їх співвідношення?
– На ярмарку це не регулюється. Взагалі, я за лібералізацію ринку. Найкращий ярмарок той, що адекватно відбиває загальну ситуацію в країні, показує кон’юнктуру у всіх сегментах. Якщо має бути державне втручання у видавничу мовну політику, то не якимись грубими методами, через квотування чи заборони. Це не спрацює ніколи: доки буде попит – ввозитимуть нелегально, а соціальні наслідки таких дій важко передбачити. Держава може втручатися зовсім іншими методами. Наприклад, якби дотиснули обов’язковість викладання української мови в університетах, – повірте, відразу відбувся б стрімкий ріст кількості україномовних видань. Вже навіть те, що всі діти вивчають українську мову у школі, дуже полегшує життя видавцям. Принаймні, світова класика добре продається, і сучасну літературу більше читають.
Щодо російських видавництв, представлених цього року на Форумі – ви запрошували їх?
– Ми взагалі не запрошуємо іноземних видавців, але вони дізнаються! Ми їх довго морозили, тому що нам бракує місць у Палаці Мистецтв для своїх. Але вони були наполегливі! Взагалі, російські видавництва мають зазвичай в Україні своїх агентів, які займаються їх просуванням, і не витрачають коштів на презентаційні акції на зразок Форуму. Вони працюють так, як працюють у видавничому бізнесі на Заході, на відміну від українських видавців, що прислухаються не так до потреб споживача, як до власних амбіцій і видають літературу, що часто нецікава і непотрібна їхнім читачам. Видавець, плануючи видання, мав би поцікавитись – скільки ж є тих людей, що хочуть купити чи хоча б прочитати цю книжку. Банальний приклад – видання творів Дмитра Донцова. Книжка, безсумнівно, дуже потрібна, адже Донцов – класик націоналізму, довгий час заборонений і давно очікуваний. Якби він був виданий на початку 90-х, то розійшовся б накладом 100 тисяч примірників. За бюджетні кошти було видано перший том накладом 10 тисяч примірників, які начебто роздані по бібліотеках. Чудово! Але чи буде другий том? І чи бодай хтось поцікавився, скільки читачів взяли цю книжку з бібліотечних полиць? Звісно, видавець має місію формування попиту, але він має його також і враховувати.
За багато років вами зібрано досить інформації з книговидавництва. Зараз ви, напевно, найбільший експерт у цій галузі. Скажіть, чи немає запиту на вас як на експерта?
– Справді, я орієнтуюся у галузі. Намагаюся зібрати якомога більше інформації, але через своєрідну корпоративну культуру, яка наказує з усього робити страшну комерційну таємницю, це досить важко. Мало хто розуміє, наскільки важливим для галузі в цілому і для кожного видавництва зокрема був би фаховий аналіз – рейтингу, конкуренції в кожному сегменті. Боюся, що коли мої колеги відчують потребу в консалтингових послугах, для декого з них буде вже запізно, особливо, коли на ринок масово увійдуть великі російські видавництва.
А які з наших видавництв гнучкіші, більш відкриті, з якими вам найлегше працювати?
– Це великі видавництва. Вони тому, напевно, і стали великими, що дотримувались певних бізнесових правил, які неминуче гарантують успіх. Правда, на Форумі жартома говорилося про те, що книги як кури – найкращі з’являються на невеличких фермах. Це правда в тому сенсі, що видавництво-фабрика видає продукт не дуже креативний. Для того, щоб просувати ідею читання, це не так вже й погано. Адже читачів геніальних творів в цілому світі набагато менше, ніж просто читачів. Я згодна, що якісна література радше може з’явитися в маленькому (за західними, не українськими мірками) видавництві, де авторів плекають і вирощують. Але чи має шанс маленьке видавництво в Україні зробити геніальний твір бестселером – це для мене велике питання. Зрештою, навіть в світі це трапляється дуже рідко, хіба книжки про Гаррі Поттера, що з’явилися у справді маленькому видавництві, яке завдяки ним стало одним з найбільших у Великій Британії. Але це виняток.
Напевно, як організатор, ви не змогли отримати того задоволення від форуму, що його відвідувачі.
– Це не перший рік в мене таке відчуття, але в цьому році воно особливо загострилося: з людини, що любить книжки і придумала Форум задля свого задоволення, я перетворююсь на людину-функцію, яка в певний час має з’явитися в певному місці і виголосити певні слова, яких від мене сподіваються. Форум став справді великим. Спочатку, умовно кажучи, було дві акції за чотири дні, потім – десять, але коли їх стало десять на день – всі визнали, що це багато. Але вже тоді я мала для себе планку Варшавського ярмарку – 400 заходів за чотири дні. Зараз в програмі понад 280 заходів, тобто до Варшавського форуму за насиченістю, за масштабом ми вже наблизилися. Можливо, я почну відтепер підвищувати поріг – бо, наприклад, на книжковому ярмарку в Лейпцигу їх більше 1500! Щоправда, він розвивається власне у фестивальному напрямі набагато довше за львівський Форум.
Нинішня територія Палацу Мистецтв вже замала для цієї події. Львівська міська рада це розуміє і готова розробляти ідею переміщення ярмарку на інші території. Як ви вважаєте, чи скоро це відбудеться?
– С нинішнім львівським мером, паном Садовим я говорила про це задовго до того, як він став мером, він і тоді вже це розумів. Але Євро-2012 просто змусить місцеву владу побудувати інфраструктуру. Звичайно, хотілося б, аби раніше все було зроблено, але це справа не менш як двох-трьох років. Очевидно, що Львів підупадає зараз у своєму значенні для України – як культурний центр, як туристичний центр. В маленьких містах подеколи активніше йде розвиток туристичної, розважальної індустрії. Львів повинен взяти собі за приклад такі міста як той же Лейпциг, чи Познань, чи Вроцлав. З побудовою сучасного експоцентру у місті почнеться нове життя, і це не жарт. Зараз це реалії розвитку бізнесу. Експоцентр притягує нові грошові потоки, нові інвестиції. Хоч існує думка, що час ярмарків, час виставок проходить, бо все вирішується заочно, Інтернетом. Але насправді, вважаю, це не так. Людям потрібне живе спілкування і безпосередні враження.
Чи розуміє місцева влада, що форум пожвавлює життя і приносить гроші у місто?
– На щастя, розуміє, і міська, і обласна влада. Щоправда, податкова система в Україні не дає можливості це відстежити, адже підприємці здебільшого платять фіксований податок, а не податок з обороту, але зростання завантаженості готелів та ресторанів під час Форуму очевидне. Не знаю, скільки з того отримує бюджет, але львівські підприємці – напевно. Я завжди закликала, щоб триматися від держави подалі, але при цьому масштабі, якого досяг Форум, підтримка влади є необхідною. І я дуже вдячна, що таку підтримку нам надає і Львівська обласна державна адміністрація, і міська рада. Проведення некомерційних заходів – Міжнародного літературного фестивалю і фестивалю дитячого читання "Книгоманія" без цієї підтримки було б неможливим. Дуже допомогли колеги, особливо мережа книгарень "Книжковий супермаркет", книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля". Не можу не згадати про наших іноземних партнерів: Гете Інститут Україна, Польський Інститут, Міжнародний фонд "Відродження" та багатьох інших. Бізнесові кола вперше виявили зацікавленість Форумом: спонсорами виступили торгова марка "Бучач", компанії "Кока-Кола Україна", "Австрійські авіалінії", торгова марка "Егоїст". Вони дійшли висновку, що Форум підтримувати варто – чи то в рамках соціальної відповідальності бізнесу, чи то завдяки усвідомленню, що на Форумі дійсно збираються десятки тисяч людей, яким просто вигідно демонструвати свою рекламу. Вони начебто задоволені подіями і зацікавлені у подальшій співпраці, а це дає перспективу нового зростання.
Чим ви зайняті у проміжок між форумами, від вересня до вересня?
– Плануванням наступного Форуму! От погодилася викладати студентам, але почала сумніватися, бо не відчуваю себе готовою. Я хотіла б займатися аналітикою книжкового ринку, але в Україні за це в ніхто не платить, і це можна вважати за хобі. Якби була більш організованою, можливо, зайнялась би ще чимось, але я надто люблю читати книжки та зустрічатись з друзями, надто ціную свою свободу.



Минуле Львова – це його фундамент, але не варто забувати про перспективи завтрашнього дня. Я бачу Львів як одну з регіональних столиць Європи. Він має бути інтегрований у європейський світ. Вже сьогодні ми маємо можливість літати зі Львова в усі європейські столиці. Ті амбітні проекти, які ми маємо на оці зреалізувати, поміняють обличчя нашого міста. Форум – це такий проект. Думаю, за рік – за два здійснимо будівництво виставкового комплексу, сучасного, якісного. До того ж, цей виставковий центр буде використовуватися і для інших заходів, не лише для Форуму видавців. При хорошому транспортному забезпеченні не буде проблемою дістатися за кілька хвилин до старого міста, аби попити пива і помилуватися архітектурою.
Андрій Садовий, львівський міський голова

Для мене Форум щороку є провідною подією українського культурного життя. Я завжди радію, що заради книжок до Львова їдуть люди. Щодо львовоцентричності, то є така проблема Форуму. Вихід з неї ще є незавершений і він не є простий, але він дуже потрібний. Дуже хотілося б, щоб київські, харківські, дніпропетровські видавництва присилали свої книжки. З іншого боку, в академічному розділі – а саме в ньому я був експертом – дуже багато є видавництв, які не посилають своїх книжок на конкурс, зокрема, з технічних наук, з хімії, з фізики. А з наданого мене інтригує найбільш двотомник Куліша – я хотів би його прочитати.
Отець Борис Гудзяк, ректор Католицького університету, член журі

Жодна книжка мені не сподобалась настільки, щоб висувати її на Гран-прі. При тому, що загалом відчуття від Форуму краще, ніж будь-коли. Стає помітною комерціалізація книжки, і це процес позитивний, але треба чуйно орієнтуватись у ньому. Кілька років поспіль йшлося про те, що в Україні бракує щоденного чтива, а зараз бачимо, що того є вже дуже багато. Не можна, аби ринок книжковий поповнювався тільки белетристикою. Треба сміло маніпулювати фінансами, щоб наша література не комерціалізувалась повністю, як це є на Заході. Я не вірю в те, що люди менше читають. Може, це тому, що ЖЖ як явище набирає обертів. Мені доводиться стикатися з молодими і я бачу, що література є поки що модною. Це дуже кльово. Хоч може, це й ненадовго.
Юрко Іздрик, письменник, член журі

Певною мірою я хрещений батько Форуму, і тому моє ставлення до нього відповідне. Форум не може зупинитись у розвитку, навіть суто в силу людської психології. До Львова завжди (навіть якщо Форуму колись не стане) будуть їхати книголюби так, як хасиди їдуть в Умань на могилу свого цадика. Але треба розширювати площі, бо зараз стає очевидно, що Палац мистецтв не може прийняти всіх учасників, адже йдеться не лише про видавців, а про широкий спектр письменників, художників, він стає мистецьким форумом України. Новий експоцентр не може бути збудований на кошти видавців – потрібні вливання з боку міста, з боку держави. І він мусить бути не скляною коробкою, але відповідати архітектурним традиціям міста, щоб там був присутній дух Львова і української землі.
Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів

Я знаю лише дві події такого рівня, як Львівський форум – кінофестиваль "Молодість", що його робить Андрій Халпакчі та фестиваль "Таврійські ігри", який організовує Микола Баграєв. Це абсолютно між собою не схожі, різні речі. Але їх об’єднує те, що їх роблять люди, що горять бажанням допомогти своїй країні.
Тому газета "24" і телеканал "Тоніс", які я представляю, були спонсорами цьогорічного Форуму. З іншого боку, мене записали в журі Форуму, що було мені дуже приємно, бо книжки – це моє велике хобі, вони цікавлять мене все життя. Я дуже вдячний пані Олександрі Коваль за те, що вона мене запросила, і що вона зробила такий форум в Україні, при чому в місті, де я народився.
Микола Княжицький, голова Правління ВАТ "Телеканал "ТОНІС", член журі