Він помер у 77 років, не маючи за душею жодної ­­копійки. Навіть не наживши слави за життя, проте...


Проте колекціонер інтимної істо­рії голлівудських кінозірок, як жоден тогочасний папараці, міг стати справжньою знаменитістю у цнотливі 1950-ті. Грайливі, аж пікантні образи Мерилін Монро, Ріти Хейворт чи Елізабет Тейлор на його світлинах знайшли б своїх поціновувачів. І завдяки їхнім грошам майстер фотографії Френк Ворз принаймні на старості літ мав би за що жити.

Після смерті фотографа у 2000 році ­родина Ворза знайшла у його маленькій квартирі скарб — безліч негативів, дбайливо складених у коробки. У них він залишив цілу історію “Золотої ери Голлівуда” — понад 10 000 негативів здебільшого чорно-білих світлин. Та були й кольорові.

Родичі не розуміли цього чоловіка. Вважали диваком, загадковим мрійником: чому він не хотів публікувати свої знімки? Що вартує більше, ніж слава та багатство? Чого можна ще бажати понад це? Влади? Глибоко символічно, що за життя талановитий фотограф не хотів, аби його знали як такого, взагалі думав про високу посаду… директора. Немає значення, чим/ким би він керував, але його амбіції були набагато вищі, ніж сумнівна слава фотографа.

Френк Ворз народився 1923 року у Брукліні. Фотографією захопився в юності. Сам вибрав свою першу камеру і фотографував усе, що траплялося на очі. Невдовзі, отримавши журналістську перепустку, молодий фотограф почав з’являтися в популярних ресторанах і нічних клубах Нью-Йорка, де зазвичай проводили час знаменитості. Влаштувавшись на роботу до Associated Press WirePhoto, він узявся робити світлини відомих людей, які прибували до міста залізницею. Одним з них був соліст рок-групи Руді Валі, який згодом став близьким другом Ворза. Той також товаришував з Джоном Діном, поділяючи його захоплення швидкісними автомобілями, проводив час з Сінатрою, який представив свого друга власникові “Лос- Анджелес Доджерс”. Після цього Ворз став штатним фотографом. Ця робота (і пристрасть водночас) дала можливість йому заробляти хоч якісь гроші, а невдовзі створити значну колекцію спортивних світлин.

Поміж роботою і пошуками себе фотограф багато подорожував. А наприкінці 1930-х він взагалі подався до міста Ангелів, і там, в Лос-Анджелесі, вступив до Hollywood Photographers Guild. Окрім того, Ворз був членом Гільдії продюсерів і письменників та Гільдії драматургів.

Як не парадоксально, на фотографіях голлівудських знаменитостей “їхній та­єм­ний фотограф” не заробляв, бо дорожив дружбою з ними і цінував їхню довіру. Ріта Хейворт засмагала — він фотографував її, тому що бачив вродливу жінку, тим паче, що красуня дозволяла. І на весіллі Елізабет Тейлор з Ніком Гілтоном ловець миттєвостей життя знімав “для душі”, а не задля слави чи грошей. У 1955 році Джеймс Дін запросив Френка на зйомки фільму “Гігант”, де Ворз зробив пам’ятні фото Елізабет Тейлор, Джеймса Діна та Ріка Хадсона. Він був присутній на зйомках фільму “Сверблячка сьомого року”, коли режисер Біллі Вайлдер ­інструктував Мерилін Монро щодо переваг хорошої постави.

Із Мерилін Френк познайомився ще до початку її зіркової кар’єри, коли вона була нікому невідомою Нормою Джин. На певний час йому навіть вдалося причарувати красуню, вона приїздила до нього, про що свідчать листи. Утім, легендарна білявка мала звичку підписувати листи “З любов’ю” навіть Ейн­штейнові.

Один із друзів Френка згадував: “Ми іноді зустрічалися з Ворзом, і я пам’я­таю, як здивувався, коли Кері Грант, який проходив повз нас, привітно помахав йому рукою. Це ж робили й інші зірки, яких я зустрічав час од часу в його квартирці. Тільки потім, після його смерті, побачивши Френкові фотографії, я зрозумів, що він знав усіх цих людей”.
Знаменитості любили його компанію і запрошували в своє життя, наприклад, Тоні Кертіс, Кларк Гейбл. У схованій від сторонніх очей фотоколекції майстра — сотні знімків Елізабет Тейлор, Джеймса Діна, Френка Сінатри, Діна Мартіна, Семі Дейвіса та багатьох інших визначних особистостей.

“Це найбільш екстраординарна колекція фоторобіт за останнє п’я­т­десяти­річчя”, — зазначають експерти аукціонного дому “Christie’s”, що в Лондоні. Норман Соломон, який продюсував шоу легендарного Гельмута Ньютона, коли побачив знімки Ворза, онімів, бо не сподівався, що, крім історичної вартості, фото матимуть ще й цінність художню. Тим паче, що роботи Френка Ворза перевершують знімки багатьох інших відоміших фо­тографів часів “Золотої ери Голлівуда”. У вересні вперше в Україні галерея Тетяни Міронової представила роботи Френка Ворза — в унікальному друці з оригінальних негативів. За словами галеристки, виставлені на аукціон 18 робіт Ворза за життя фотографа не друкували й не експонували. Діапазон цін коливався від 1 800 до 3 600 умовних одиниць. Найбільша боротьба точилася за Містера Блакитні очі (так свого часу прозвали актора і співака Френка Сінат­ру). На почесному другому місці (3 300 доларів) — спокуслива ­Мерилін.

“Ворз? Це фотографія в її класичному варіанті — чорно-біла і не постановочна, — говорить Ігор Оксаметний — директор галереї “Мистець”, куратор фотобієнале “Місяць фотографії у Києві”. — Ці світлини складно назвати хронікою чи документалістикою або просто портретною зйомкою. У них — справжнє життя голлівудських зірок”.