Ректор Київської духовної академії архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій є намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря і найближчим помічником предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату. Саме він керує в УПЦ КП видавничою діяльністю. А зараз в Академії, якою він опікується, з його ініціативи проходить кардинальна реформа освіти. Про реформу, та й про саму Академію нам вдалося розпитати шановного ректора, владику Димитрія.


Ваше високопреосвященство, розкажіть, хто вступає до Духовної семінарії та Академії і як відбувається відбір абітурієнтів?
– Набір до класичних шкіл конфесійного типу та підпорядкування, і до нашої семінарії зокрема, є надзвичайно ретельний. Перш за все у юнака повинне сформуватися покликання. Якщо його немає, а буває й таке, то хлопець лише даремно змарнує час і свої молодечі роки. Адже покликання – це невидима сторона. Вона формується в серці і в душі. Інколи юнаки естетично зачаровані храмом, священником, який звершує богослужіння. Але оскільки естетика – це ще не справжнє внутрішнє духовне покликання, то це дуже швидко минає. Для того, щоб стати хоча б абітурієнтом для вступу в семінарію, потрібно мати рекомендацію від єпархіального архієрея або від парафіяльного священника. Саме тут, в місцевому храмі, на малій батьківщині в дитячі та юнацькі роки формується бажання стати священником. Як правило, такий юнак у вільні дні, святкові, недільні, після школи йде до храму, починає прислуговувати з благословення священника у вівтарі, пономарює, читає на кліросі, співає та набуває практичних навичок церковності. При відборі майбутніх студентів це дуже помітно. Такий юнак легше засвоює матеріал, вимоги до вступу, програму, тому що нерідко його готує священник. Як і завжди це бувало, навіть в духовних академіях ще в радянські часи, найбільше вихідців із Західної України, Центру. Зі Сходу менше. Правда, останнім часом все більше стало приходити юнаків із півдня і сходу України. Це свідчить про зріст релігійності серед населення цих регіонів. Це особливо відчутно і в нашій Київській академії, яка практично є єдиною на східний регіон. Дух українськості відчувався і в Москві, і в Ленінграді. Там навчалося понад 60 відсотків студентів з України і в коридорах цих навчальних закладів панувала українська мова. Така тенденція зберігається і донині.
В Київської Академії давня і багата історія, чи не так?
– Наприкінці 80-х років минулого століття на всьому просторі тоді ще Радянського Союзу існувало всього лише три навчальних заклади – в Москві, Ленінграді й Одесі. Згодом стараннями митрополита Київського і всієї України Філарета (нині Патріарха) було відновлено семінарію в Києві. Цим, власне, розпочався новий етап історії відроджених Київських духовних академії і семінарії. Хоч ми ведемо свої традиції і тяглість від Києво-Могилянської Академії, яка була створена з двох шкіл – Київської братської та Лаврської. У 1632 році Київський першосвятитель Петро Могила об’єднав ці школи в Київську Академію. Вона пережила періоди розквіту і занепаду, але в ній ніколи не вмирав православний її дух. В 1918 році більшовики закрили Академію, але її професори в 20-30-ті роки минулого століття продовжували працювати в наукових установах радянської України. Академія і семінарія відродились одразу, коли наша молода незалежна держава затребувала духовного захисту, коли постала Українська Церква, яка вимагала високоосвічених священницьких кадрів.
Які зміни відбуваються в духовній освіті? Адже, напевно, вона так само вимагає іноді модернізації, як і освіта світська?
– Слід зауважити, що з нового навчального 2006-2007 року нас торкнулась реформа духовної освіти. Вона назрівала вже давно. Перш за все реформа передбачає відмову від схеми 4+4 (тобто навчання протягом чотирьох років в семінарії і чотирьох в академії) і запровадження схеми 4+1+3 (тобто чотири роки на здобуття ступені бакалавра + один рік магістратура і + три роки аспірантура, здобуття ступеню кандидата наук). Реформа передбачає зрівняння у соціальних правах студентів духовних навчальних закладів і студентів державних вищих навчальних закладів. Священний Синод УПЦ Київського Патріархату, відповідно до запропонованої реформи духовної освіти, зобов’язав синодальне управління у справах духовної освіти привести у відповідність навчальні плани та програми православних богословських академій та духовних семінарій, їх статути та увести в дію реформу з 2006-2007 навчального року.
Які предмети вивчають ваші студенти?
– Всі предмети в нас поділені на кілька категорій. По-перше, це фундаментальні богословські дисципліни та спецкурси, як от Священне Писання Старого і Нового Заповітів, догматичне богослов’я, порівняльне богослов’я, пастирське богослов’я, літургіка, місіологія, аскетизм, агіологія, церковне право та інші. По-друге, викладаються у нас такі історичні дисципліни як історія давньої Церкви, історія помісних церков, біблійно-церковна археологія, історія Української Православної Церкви, історія релігій, візантологія, історія християнського мистецтва, церковної музики та архітектури, всесвітня історія, історія України та української літератури. Викладаються також гуманітарні та соціально-економічні дисципліни – це так званий світський компонент. Сюди входить філософія, психологія, педагогіка, соціологія, екологія, політологія, українознавство, філологічні дисципліни, зокрема, викладаються давні мови (єврейська, грецька, латинська) та сучасні – англійська і, звичайно, українська. В нас є прекрасна навчальна база – новий корпус у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, світлі аудиторії, два гуртожитки. Наші студенти забезпечені триразовим харчуванням. Опікуном нашої духовної академії і батьком є наш Святійший Патріарх Філарет, якому ми канонічно підпорядковуємось і який утримує матеріально та духовно підтримує нашу столичну кузню кадрів.
Розкажіть про викладацький склад, будь ласка.
– Професорсько-викладацький склад в нас достойний. Є чимало викладачів зі світських вузів, наприклад, з Київського національного університету, працюють також провідні науковці з установ НАН України. Адже в нас чималий компонент світських дисциплін. В цілому наша професорсько-викладацька корпорація ще молода.
Щодо духовної освіти, хотілося б підняти питання щодо викладання християнської етики в школах. Яка ваша позиція з цього питання?
– Ми зараз намагаємося готувати викладачів християнської етики. Для цього в нас введені такі дисципліни, як психологія, педагогіка, методика викладання християнської етики в загальноосвітній школі. Тут знову потрібно мати диплом випускника, який буде визнаватися міносвіти України. Не секрет, що і тут існують певні труднощі. Не завжди ми можемо знайти порозуміння з працівниками відповідних органів освіти. Вже бачимо, з якими труднощами працює спільна комісія з християнської етики. В наших спеціалістах ще й досі сидить синдром радянщини та дарвінізму. Дехто цього навіть не помічає у собі. А дехто свідомо галасує про те, що школа від Церкви відокремлена, і нібито тут приховується небезпека для свободи совісті людини. Але ж діти з глибоко віруючих християнських сімей слухають в школі несенітницю про походження людини від мавпи, терплячи наругу над своєю совістю! З іншого боку, та ж сама Конституція України проголошує свободу совісті і віросповідання. Так може, дітям і їх батькам скористатися цим правом відносно нав’язування теорії дарвінізму в школі? На це звернув увагу Президент України Віктор Ющенко. Слава Богу, голос волаючого у пустелі був почутий. Лише з цього навчального року християнська етика буде експериментально введена в школах кількох регіонів України, в тому числі і в Києві. Отже, з часом ми будемо кваліфіковано готувати і таких фахівців, пам’ятаючи при цьому, що християнська етика на сьогодні – предмет, який не може бути конфесійно заангажований. Не виключено, що до навчання на Богословських факультетах при університетах будуть залучені і дівчата, які зможуть стати теологами нарівні з хлопцями.
Як ви б могли виокремити проблеми, з якими стикаєтесь у своїй роботі?
– Зараз, коли ми мріємо про державну акредитацію, то, звичайно, намагаємося все підвести під відповідні вимоги і стандарти. Навчальна література – це сьогодні наша проблема №1. Адже в нас викладання відбувається виключно українською мовою. Так склалося, що богословської літератури українською ще донедавна майже не було. Тому ми стараємося впорядкувати свої курси лекцій, а те, що потрібно, перекласти українською. В нас вже сформована чимала богословська бібліотека, і її фонд збільшується з кожним роком. Хочеться, щоб із стін наших духовних навчальних закладів виходили високоосвічені священнослужителі, які зможуть повести паству за собою, відповісти на виклики часу і проблеми суспільства. Наша освіта повинна завжди бути передовою. Богословсько-догматичне вчення ніколи не змінне, але воно мусить бути застосоване по відношенню до сьогодення. Хочеться, щоб з наших духовних навчальних закладів виходили справжні богослови. Цієї теми торкався святитель Григорій Богослов: “Любомудрувати про Бога можна не всякому – так, – повторює він, не всякому! Це набувається недешево і не тваринами, що ходять по землі! Бо дійсно потрібно очиститись, щоб розуміти Бога. І тому говорити про Бога потрібно з тими, хто займається цим скрупульозно, а не на одному рівні з тими, хто приходить це слухати після кінських ристалищ, зрілищ і пісень, досхочу наївшись". Богослов повинен мати певну харизму, знання про божественні речі і особливо дар мови і дар, який подається Духом Святим, виразно говорити про них і навчати божественних словес. Все-таки говорити про Бога – велика справа, але ще більше, говорячи про Бога – очищати себе для Бога.