Для устояного світогляду, особливо для посттоталітарного, декому нинішня українська ситуація видається хаотичною. Звідси і термін – почерговість клювання, що означає внутрівидову, внутрігрупову чи класову впорядкованість. За нею ностальгують. Доки не відчують свободи. Плодів свободи на столі і в кишені.

Передвиборча ситуація в Україні настільки дивна й непередбачувана, що та частина укрсучполітикуму, чиї ресурси (і людські, і матеріальні) не розраховані на марафонські політичні інтриги, вже втратила не тільки терпіння, але й надію. Надію не на те, що ці вибори відбудуться взагалі, а надію на те, що поза електоральними монстрами можна якось буде вклинитися і зіграти хоча б невеличку, але все ж прохідну партійку. Власне, вперта спокійність монстрів і стала одним із серйозних суспільних подразників.
В чому ж полягає це подразнення? А всього лише в тому, що в розрізі аналізу структури українського електорату (саме з огляду на вислід останніх парламентських виборів) ті політичні сили, що здається навіки захопили лідерські позиції, насправді ж не представляють інтереси навіть половини виборців. Звичайно ж з огляду на явку. Але явка-явкою, а рів між елітою та посполитими, між регіонами і центром не зупинив самопоглиблення. Процес подальшого усування з політичного поля звичайного, чи пак "маленького" українця пришвидшився, а той-таки "маленький" українець все більше і все безповоротніше переконується, що майданна риторика була лише тимчасовою емоцією, і за першої ж можливості домовитися український політичний клас домовиться.
Єдине чим має тішитися той таки "маленький" українець – так це тим, що кинувши власний електорат, політичний клас нарвався на ту ж відповідь. Тепер виборець не голосує серцем – він вимагає плати. Точніше, він вимагає для себе статусу учасника політики як бізнес-проекту. Ставши раз акціонером майдану, він вимагає своєї частки від конвертації майданними лідерами капіталу політичного у капітал фізичний. Тому скільки б не сідали за круглі столи політики, виборець перестав бачити в них політиків. Бо вставши із-за стола вони зразу ж перетворюються на бізнесменів.
Тут, – найнезавиднішою є роль і місія Президента. Він, звертаючись до учасників політпроцесу, розуміє, що пташина мова політики не зрозуміла його співрозмовникам. І виявляється, де ж зрозумілим народові стає Президент – а там, де він говорить як бізнесмен. Там, де випадає гуманітарна, чи швидше сказати абстрактна складова політики. Там, де його принципи люди здатні перекласти на власний добробут.
Тут ми потрапляємо в перший парадокс виборчої ситуації і в глибоку принципову відмінність від попередніх виборів. Нинішні вибори відбуватимуться не як постпрезидентська кампанія, а як передпрезидентська кампанія. Як битва за Президента. За Президента Ющенка між іншим. Про що неодноразово нагадували ті ж регіонали. Битва і за можливості інституту, і за персону. За персону, яка на сьогоднішній час є найавторитетнішим українським комунікатором зі світом. А в часи відкритої економіки, на порозі інформаційного суспільства це ресурс неабиякий. Тому і формування виборчих команд буде відбуватися за принциповим, а не персональним підходом. Той, хто зіпреться на персональний вибір, пожалкує вже на самому старті кампанії. Демонстраційним майданчиком цього процесу є якраз політична сила, пов’язана безпосередньо з Президентом.

Ну і НУ
Постмайданний продукт у вигляді НУ був приречений повторити долю будь-яких владних електоральних проектів епохи Кучми. Ситуація змінилася у столиці, а вибори, на жаль, відбуваються в регіонах. Тому всі промахи влади на місцях виборець емоційно вималював для НУ у цифру, схожу з кучмівським проектом "ЗаЄдУ!". І це навіть не тому, що виборець зреагував – як бик на червоне – на ряд малопривабливих персонажів у списку. У БЮТі цих персонажів було значно більше. Справа в тому, що класично номенклатурній НУ нікого було посилати в поля.
В нинішній виборчій кампанії з огляду на озвучену першу десятку – граблі будуть іншими. Граблі полягають в тому, що люди, котрі будуть найбільш впізнаваними зі списку, виявляться мало контактними з виборцями. Так багато еклектики і так мало чесної пристрасті, котрою, як відомо, взяла електорат Юлія Тимошенко на минулій кампанії. Персоналії-ширми з першої десятки опиняються ніби підвішеними на персоналії-міни, що не забаряться розсіятися в глибині списку. Єдиний же спосіб подолати гірку спадщину і "натягнути ненатягуєме!" (за Іваном Плющем) – це радикально регіоналізувати список. Обов’язково пропорційно повинна представлятися кожна область.
Хай батьки-фундатори НУ, можливо, навіть відмовляться від участі у списку з перспективою зайняти позиції у виконавчій владі. Адже з’ява пари-трійки таких персонажів стане чи не найкращим свідченням того, що практики з пробивання преференцій для власного бізнесу парламентарів не тільки не будуть викорінені, а й набудуть свого більш досконалого характеру. Насправді у НУ чи не найдосконаліші кадри в областях, хіба за винятком двох-трьох, та й в цілому НУ навіть без зайвої критики опонентів на нинішньому спокійному співставленні з БЮТ виглядає набагато привабливішою. Все залежатиме від лінії поведінки особисто Юлії Володимирівни, від її бажання відвойовувати голоси саме від НУ. Грамотне перенесення кампанії в області є чи не єдиною розумною альтернативою харизмі ЮВТ та жорсткій адміністрованості ПР. На відміну від двох останніх НУ є союзом відносно рівноцінних гравців. Лишається тільки цим ресурсом правильно розпорядитися, на це є сьогодні запит.

Ну і БЮТ
Жорстко адміністрований лідерський блок, у якому власний публічний ресурс лідера кількаразово перевершує ресурс усього списку, вимагає не тільки інших стимулів, окрім як медійний чи фінансовий пряник. Він вимагає постійної демонстрації вірності Лідерові. У масі своїй БЮТ зараз як ніхто вимагає не просто свіжої крові, він вимагає змивання певного бруду, накопиченого участю у радах всіх рівнів депутатами від БЮТ. І активне перенесення кампанії на низові ланки призведе перш за все до нерозв’язних конфліктів, особливо запеклими вони стануть щодо кампанії НУ. Але якщо у НУ є можливість за рахунок перехоплення політичної ініціативи Президентом відносно швидко зрекрутувати свіжу політичну кров в областях, то через особисту низьку привабливість партфункціонерів ряду областей навряд чи вдасться це зробити БЮТ. І скільки б не загиналася в електоральних полях гіпер-лідер і гіпер-жінка Юлія Тимошенко, але таку ораву чоловіків прогодувати груддю власного публічного ресурсу їй не під силу. Біля неї дуже швидко девальвуються навіть, здавалося б, найперспективніші. А їй це лише на користь. Це лише посилює її харизму. Її символізм. Там, де кремезні мов дуби чоловіки не встояли (дубовість розуму далася взнаки), там ЮВТ програшну ситуацію знову перетворила у власний виграш. В цім і є її сила, невловима багатьом бізнесменам із НУ, що намагалися побивати крихітку Ю. Вона вже давно не бізнесвумен від політики, вона вже давно – політик.
От тому-то зграї колишніх так і поповзли в бік БЮТ, адже молоді вовкодави з НУ в своє вузьке коло мало кого пустять. Здається їх всіх там, у мами Юлії, пригортають. Там всім дарують надію. Роздаровують надію ЮВТ, без неї самої. Але здається сама кампанія все глибше потопає в рутині кампанії попередньої – і ресурсно, і персонально. Навколишня ситуація міняється, запити часу змінилися, а там інерція. А потрібне ноу-гау. Інновація! І може статися так, як армійці свого часу називали емблему автомобільних військ, де колеска з крильцями – полетів би, та яйця не пускають. Але Юлія полетить. Їй щастить. ЇЇ суперники завжди помиляються більше ніж вона.
Вона змушує суперників помилятися.

НУ і БлЯ
Скільки б ПР не називали ПР, в уяві власного електорату регіонали є солдатами Януковича. Виборчий жарт регіоналів з простим механічним вписуванням до списків будь-кого тепер вже не повториться. Партія, навіть маючи серед депутатів представників усіх областей, в уяві маленького українця була і є партією однієї-двох областей. Та плюс жертв Майдану на додаток.
Доки маститі промисловики мовчали – прапором ПР розмахували авантюристи всіх мастей. Плюс неадекватні речники. Така собі радянщина з пострадянщиною, помноженою на малопривабливе московське православ’я.
ПР так і буде лідером перегонів, але її найбільша проблема, та ж сама: що вона, проковтнувши електорат комуністів, сама перетворилася у капіталістичну партію з комуністичною вітриною. Ну тому і приречена вона, як комуністи, проїдати власний ресурс, від виборів до виборів. Хіба прийде молодь і модернізує партію.
Що робити регіоналам зараз? Та все просто як два по два. Зробити Блок Януковича, наповнивши його кадрами як основну опорну колону. І запустити паралельну колону – учбово-тренувальну з перспективою на наступну виборчу кампанію. А як партії позбутися шлейфа російської маріонетки? Та дуже просто – через культурні ініціативи. Спортивний досвід не тяжко адаптувати до вимог менеджменту культури. А чого вартий антитуберкульозний проект. Насправді ж бізнес-середовище ПР має унікальну рису, за котрою скучила вся Україна – це вміння виконувати обіцянки. Цією зброєю можна захопити всю Україну.

Ну НУ і БЮТ, БлЯ
От тепер і варто погадати про висліди кампанії на електоральній гущі. Союз кого проти кого стане платформою для наступного строку президентства Віктора Ющенка. Не виключено, що ним може стати парламентська більшість у складі БЮТ і ПР. Президент приречений співпрацювати з будь-якою більшістю. Особливо коли ця більшість виборола своє право на умовах чесної змагальності. Щоб перемагати в майбутніх президентських перегонах, доведеться спиратися на найсильніших.
Насправді ж ці вибори – це швидше не вибори, а пакт на тимчасове перемир’я з метою ґрунтовно підготуватися до справжньої реформи, але не скоропальної, а виписаної і підготовленої до впровадження через всі зрозумілі механізми. У Ющенка є такий досвід – його грошова реформа є гордістю для українців і зразком для цілого світу. Втілення цієї реформи так захопить український політичний клас, що втягуватися у таку штуку як вибори Віктора Ющенка на другий президентський термін буде мало кому цікавим.
А взагалі формула національного примирення через вибори найменш накладна як для бюджету країни, так і для бюджетів політично-промислових груп. Потрібні своєрідні маяки, дороговкази, проміжні фініші. Чим не виборча ініціатива – створення двопалатної Ради. З точки зору рівних можливостей Парламент повинен хоча б частково відбивати соціально-національний образ і стан українського згромадження. Тобто національна квота, професійна квота, соціальна квота. Ну там, від жінок. Сексменшин. І водіїв машин. Жарт, звичайно!
Тому потрібні дві палати. Нижня – як робоча конячка, на основі якої формується Уряд. І Верхня – страж Конституції. Тобто – опора Президента.
Нижня палата формуватиметься за партійним принципом на основі прямих пропорційних виборів, а Верхня палата буде формуватися за принципом рівного представництва країв та територіальних громад. І конгрес і сенат – він не потрібен чисельний, він потрібен символічний.
Час кухарок проминув безповоротно. Для прориву потрібні високі професіонали. І багато дискутивних майданчиків.