Другие журналы на сайте ИНТЕЛРОС

Журнальный клуб Интелрос » Политик HALL » №38, 2007

Юрий КОЧУБЕЙ. Вісь "ПІВДЕНЬ-ПІВНІЧ"
Просмотров: 7217

Європейська і євроатлантична інтеграція стала цілком виправдано основним напрямком наших зовнішньополітичних зусиль. Але шлях до неї може виявитися не таким близьким,
як хотілося б, тому здоровий глузд і закони геополітики підказують, що тим часом ми повинні просуватися через Чорне море, на Південь, де ще є можливості налагодити взаємовигідне економічне співробітництво і знайти союзників для вирішення важливих для нашої країни політичних
і безпекових питань, виходячи з національних інтересів України. При чому не слід забувати про ті напрацювання в галузі геополітики, які були здійснені попередніми поколіннями вчених
і державних діячів.



В останні місяці багато говорили-писали про необхідність вироблення нових засад зовнішньої політики України, які прийшли б на зміну тим, що були затверджені Верховною Радою у 1993 році. При чому кожна політична сила, яка звертається до цієї теми, в запалі боротьби за голоси виборців, має на меті використати "оновлення" таких засад, насамперед, для реалізації своїх вузько-партійних планів або особистих інтересів своїх "гравців" на політичному кону країни. Ці люди не розуміють, що засади зовнішньої політики пишуться не на один день і їх не можна міняти після кожних виборів і підганяти під кожного нового прем’єр-міністра чи президента.
Засади зовнішньої політики мають будуватися на міцному фундаменті, а саме на врахуванні геополітичних чинників, беручи до уваги, насамперед, національні інтереси свого народу. Глобалізація, яка швидко поширюється, правда, в основному в країнах розвинених, і є об’єктивним процесом, жодним чином не змінює географічного положення і не скасовує національних інтересів держав і народів, які мають свою ідентичність і своє місце на нашій планеті і тому підпорядковуються законам геополітики.
На геополітичне становище країни впливають певні об’єктивні постійні (constants) і перемінні (variables) фактори і їх слід обов’язково враховувати при визначенні засад зовнішньої політики, виробленні стратегічного курсу держави і під час його втілення у життя. Такими постійними факторами є – географічне положення, шляхи сполучення, запаси корисних копалин, демографічний потенціал (це не зовсім постійний фактор, змінний, але важливий). До перемінних належать: промисловий потенціал, рівень входження в глобалізаційні процеси, характер сусідніх держав (одна справа коли країну оточують навіть п’ять, але невеликих держав, а зовсім інша, коли одним із сусідів є супердержава).
Вихід США свого часу із війни у В’єтнамі або розвал соціалістичного табору свідчать про те, що стан суспільства (консолідація чи відсутність її) можуть стати геополітичним фактором, хоч, звичайно, тимчасовим. Тобто має враховуватися не тільки демографічний потенціал нації, а й рівень її сконсолідованості. Не дарма ж противники незалежної української держави вишукують найменшу можливість, щоб посіяти розбрат у нашому суспільстві. Використовуються природні для кожної нації регіональні, етнічні, релігійні відмінності її частин.
Постійно діючі геополітичні фактори не можна підміняти економічним детермінізмом ("без Росії Україна не проживе") чи політико-історичними міркуваннями ("ми століттями були в одній великій державі"), або фальшивим антинауковим "євразійством". Таким чином створюються штучні, псевдо-геополітичні "фактори", щоб сконструювати, наприклад, ЄЕП, в якому слабших приєднують до сильного, де він завжди прагнутиме домінувати.
Представники "супердержав" запровадили поняття "сфера геополітичних інтересів", яке зводить рівноправні суверенні народи до об’єктів міжнародної політики, хоча всі народи мають право бути володарями своєї землі, природних ресурсів, вільними у виборі шляху розвитку, союзів і друзів. Ми надаємо перевагу поняттю "геополітичний простір", при чому маємо на увазі не "воєнний блок", не "політичну спільноту" чи "митний союз", а велику зону, зумовлену географічним положенням, економічними інтересами, духовною спадщиною. Таким "геополітичним простором" є Європа. В такий простір, де немає "супердержав", що виявляють тенденцію придушувати слабших, і має інтегруватися Україна. Ми зв’язані з Європою в цивілізаційному плані, що видно з історії і характеру нашої культури, поліконфесійності і толерантності. Все це створює добру основу для гармонійного життя у спільному домі. Орієнтація на Європу, інтеграція до неї аж ніяк не виключає нашого тісного співробітництва з Росією та іншими екс-республіками СССР. Такими чи подібними, на нашу думку, міркуваннями мають керуватися відповідальні за зовнішню політику високі посадовці, розробляючи її засади.
Слід зазначити, що після знищення Запорозької Січі і анексії Кримського ханства питання про геополітичну орієнтацію України не могло виникати, бо ніяка провінція не може мати своєї політики – як внутрішньої, так і, особливо, зовнішньої. Питання про зовнішньополітичну доктрину могло з’явитися тільки після появи ідеї самостійної української держави, що сталося наприкінці ХІХ століття, коли майже одночасно на Заході України і на Сході побачили світ праці, в яких була сформульована така ідея. Це були "Україна irredenta" Юліана Бачинського (1895) і памфлет Миколи Міхновського "Самостійна Україна" (1900). Тому перед Першою світовою війною виникло питання про зовнішньополітичну орієнтацію України, яка ще не була самостійною державою, але патріоти вже мали її візію, надію на здійснення їх мрій. Проникливі вчені вже тоді надавали велике значення Чорному морю як геополітичному факторові, що найпотужнішим чином може впливати на долю України.
І це бачимо вже в їх перших геополітичних конструкціях. У 1914 році молодий професор Степан Рудницький (1877-1937) публікує у Львові другу частину своєї книги "Коротка географія України", в якій наголошує на специфіці географічного положення України, зазначаючи, що вона має широкий вихід до Чорного моря, яке в свою чергу пов’язане протоками Босфор і Дарданелли із Середземномор’ям, і далі з Малою Азією і Африкою. Зокрема, він писав: "Близьке є здійснення пляну: получити Балтійське море з Чорним через Двину і Дніпро каналом, доступним для морських кораблів... Таким робом замкненнє Чорного моря стане слабше і саме через Україну пійде оден великий мореплавний шлях".
Першим, хто розробив геополітичну доктрину для України з урахуванням такого чинника як Чорне море, був Михайло Грушевський у своєму трактаті "На порозі Нової України", що був написаний у 1918 році. Він складався з кількох есе, серед яких було й есе "Орієнтація чорноморська" і його ніби продовження – есе "Нові перспективи". Це – по суті виклад геополітичної доктрини, яка мала б служити дороговказом при розробці засад зовнішньої політики Української держави, яка тоді народжувалася. В її основі лежать, насамперед, національні інтереси України, ідея збереження і зміцнення її незалежності.
Вчений відзначає, що "історичні умови життя орієнтували Україну на Захід", а "географічні орієнтували і орієнтують на Південь, на Чорне море...". І далі зазначає: " На полудні Чорне море тісно зв’язувало наше узбережжя з малоазіатським, а через нього з сферами старих культур – месопотамської, єгипетської, егейської... Чорне море не ділило, а зв’язувало узбережні краї". Він розумів об’єктивну цивілізаційну належність України до Заходу, закликав учитися на Заході, насамперед, в Німеччині і США. Разом з тим зазначав: "Але коли школою для нас мусять бути сі краї західної культури, полем нашої діяльності, нашої власної творчості повинні бути краї, які, подібно як і Україна, виросли у впливах чи зв’язках східної культури – краї в сфері нашої чорноморської орієнтації, об’єднані Чорним морем як центром комунікації й ріжнорідних культурних і політичних взаємин".
Праця Степана Рудницького "Українська справа зі становища політичної географії", опублікована в 1923 році у Відні до його фатального виїзду в СРСР, показала значення Чорного моря для розвитку нашої країни і накреслила певні віхи для майбутнього. Він повторював свої довоєнні думки про велике значення сполучення Балтійського і Чорного морів та, додав він, "Каспію"(!) і передбачав майбутні успіхи України. "В безпосередньому положенні України над Чорним морем, – писав він, – в обставині, що ціла половина чорноморських берегів належить до суцільної української території, лежить запорука великої політично-географічної ролі України вже в найближчій будуччині". Виходячи з законів класичної геополітики, він прекрасно розумів, які переваги дає транзитний характер нашої території.
Не можна оминути і праць професора Антона Синявського (1866-1951), особливо статті "УСРР та Близький Схід в світлі геополітики. (Проблема торговельних зв’язків)" (1928), в якій на основі численних статистичних даних доводить, що Україна може відігравати значну роль у розвитку згаданого регіону. Він зазначає: "Україна є також частиною людскости й також частиною території земної кулі, що може скласти певний економічний комплекс з країнами Близького Сходу на засадах найбільш доцільного розподілу праці й обміну продукцією".
Потім настав розгром української науки і українська геополітична думка мала змогу розвиватися тільки за кордоном, на еміграції.
Напередодні Другої світової війни, коли у двобої мали зійтися два тоталітарні монстри – Гітлер і Сталін, знову серед українських інтелектуалів за кордоном зажевріла надія на відновлення української державності. В цей час з геополітичними працями виступив видатний мислитель Юрій Липа (1900-1944), який пізніше став жертвою терору енкаведистів в Західній Україні. У 1938 році у Львові вийшла його праця "Призначення України". У ній він вказував, що українці, перш за все, мають самоідентифікуватися як народ, при чому великий народ, який по праву займає своє місце на землі, має свою власну і славну історію. Тільки після цього інші народи будуть ідентифікувати українців як таких і не плутати їх з іншими народами.
Географічне положення України трактує він з погляду вчення класичної геополітики, відзначає роль морських шляхів, рік, засобів сполучення по суходолу і по морю, а також повітряних шляхів. При цьому підкреслює важливість території України як транзиту для розвитку торговельних зв’язків з Близьким і Середнім Сходом. "Українські землі не є ніякою закутиною. Під оглядом торговельним і геополітичним – це одна з найвагоміших земель світу. Це значіння України тільки зросте в сучасному... Бачимо, що Україна від початку існування осілого в ній населення аж донині була краєм, завжди зв’язаним з великими торговельними магістралями. В будучині треба сподіватися скорше збільшення її значіння серед видатних геополітичних одностей світу", – так завершує він другий розділ своєї книги.
З його точки зору, для українців "вісь Схід-Захід" є найгіршою, бо рухаючись на Схід через Росію ми відриваємося від своєї бази і станемо тільки попихачами для сильнішого. Він вважав, що "тільки вісь Південь-Північ" є віссю українських земель".
Події в той час розвивалися динамічно, почалася Друга світова війна. У 1940 році у Варшаві на правах рукопису вийшов його трактат "Чорноморська доктрина". Термін "доктрина", який вжив Юрій Липа, говорить про те, що, на його думку, Україна має шанс стати самостійною державою зі своєю суверенною зовнішньою політикою. Своє розуміння і зміст своєї "чорноморської доктрини" він виклав у коротенькому вступному слові, названому ним "Дефініція". Це було його credo. Він проголошував (цитуємо в трохи скороченому вигляді): "Чорне море мусить належати до чорноморських народів.... Вони творять разом з ним економічну й духову одність. Чорноморський простір – це життєдайний простір України. Україні належиться перше місце серед чорноморських країв з огляду на її простір, багацтва й енергію людності. В цих словах є зміст чорноморської доктрини, призначеної для послуг українській закордонній політиці".
Слід звернути увагу на слова про те, що його доктрина призначена "для послуг українській закордонній політиці".
Ця книга – не тільки теоретичне обгрунтування його позиції щодо значення басейну Чорного моря для долі України, її незалежності й процвітання. Вона ще містить цілий ряд далекоглядних положень, які й сьогодні, на нашу думку, є дійсними. Це – про необхідність єдності всіх причорноморських держав, бо разом вони будуть являти силу, причому особливу роль у цьому зв’язку має виконати Україна, зініціювавши створення Союзу чорноморських держав. Тут доречно згадати ОЧЕС і ГУАМ, в яких Україна мусить відігравати активну роль. Підкреслює він і важливість Криму, Дунаю і Білорусі для нормального розвитку України і всього чорноморського простору. На сторінці 9 свого трактату він стверджує: "Ключ українського чорноморського склепіння – Білорусь є тим самим для територіальної сили України, чим для морської незалежності – Таврида".
Нормально, що у своїх геополітичних міркуваннях він висуває на перше місце Україну, але ніколи не забуває, що всі народи Причорномор’я мають спільні інтереси й "історичне призначення".
У "Послів’ї" Юрій Липа висуває далекоглядні й сміливі завдання для Української держави: "В "Чорноморській доктрині" подаємо тези зовнішньої політики: а) розбудова митного союзу, згл./ядно/ конфедерації чорноморських держав; б) перенесення православного патріярхату з Царгорода в Україну; в) піднесення великодержавності України в промислі, торговлі й закордонній політиці".
Оцінюючи загалом високо характер причорноморських народів, він, однак, згадує й певні негативні риси, які особливо, на нашу думку, притаманні українській еліті. Ось як він пише про еліту регіону: "Еліта цих народів на схрещенню азійських і європейських первнів культури ще дуже часто не відрізняє в культурі свого природженого від накиненого ззовні. Не раз навіть, еліта приймає й деякий час пропагує ідеї шкідливі для власного народу".
Третя велика праця Юрія Липи з питань геополітики з’явилася у Львові 1941 року. Називалася вона "Розподіл Росії". Назва, звичайно, лякає імпер-шовіністів. Хоча в ній автор досить прихильно пише про російський народ, бажає йому добра і щастя, але не підтримує політику московського експансіонізму, і вважає, що Російська імперія розпадеться.
Цікаві думки щодо "чорноморської геополітики" виклав після Другої світової війни відомий сходознавець Василь Дубровський у своїй розвідці "Туреччина між молотом і ковадлом", що друкувалася в еміграційній газеті "На чужині" у 1946 році, а 1947 року вийшла у "Чорноморському збірнику" та окремою відбиткою (Майнц Кастель, Західна Німеччина). Чорноморську тематику розробляли на еміграції також такі вчені як Левко Биковський, Олександр Оглоблин, Михайло Міллер, Валентин Садовський.
На нашу думку, "Чорноморська доктрина" Юрія Липи не втратила свого значення і в наші дні. Півколо "Балкани-Причорномор’я-Кавказ-Каспій", яке прямо прилягає до Близького і Середнього Сходу і творить з ним певний геополітичний простір, посідає величезні запаси енергоносіїв, але разом з тим відзначається перманентною нестабільністю. Все це має враховувати Українська держава, розробляючи засади своєї зовнішньої політики і в процесі її реалізації.
Сьогодні, коли перед нашою зовнішньою політикою, на наше переконання, все ще стоїть завдання зберегти суверенне існування української нації, нам потрібні не тільки "стратегічні партнери" і "гарантії", а й союзники, яких ми повинні шукати як на Заході, так і на Сході. А національні інтереси, як ми вказували вище, не зникають і в епоху глобалізації, в чому можна було не раз пересвідчитися хоча б за останні роки. Продовжують діяти і фундаментальні закони геополітики і зумовлена ними "вісь Північ-Південь", в яку вписуються і "Чорноморсько-Балтійська дуга" і навіть нафтопровід Одеса-Броди, має стати однією з основ нашої зовнішньої політики.


"Необходимо использовать объективно формирующиеся сейчас потребности Украины в обеспечении энергетической безопасности для "южного прорыва". О чем идет речь? Специалисты хорошо знают, что черноморский шельф может стать для Украины тем фундаментом, на котором можно построить новую систему коллективной безопасности. Богатые запасы газа и нефти могут обеспечить Украине как минимум условия для энергетической независимости. Это, конечно же, не означает, что Украина откажется от поставок энергоресурсов извне, однако могут существенно измениться пропорции этих поставок.
Вместе с тем, черноморский шельф можно рассматривать и в качестве хорошего мобилизационного мотива для изменения геополитического поведения Украины. Для того чтобы Черноморье стало действительно аргументом в грядущих энергетических баталиях, Украине необходимо позиционироваться в регионе в качестве нового черноморского военно-политического лидера, что требует пересмотра и оборонной доктрины, и своего отношения к различным формам коллективной безопасности. Уверен, что у Украины есть все основания претендовать на роль единоличного лидера в этом регионе, мотивируя такое положение соображениями энергетической безопасности"


Андрей Ермолаев
Центр социальных исследований "София"

Архив журнала
№47, 2015№45, 2008№44, 2008№43, 2008№42, 2008№41, 2008№40, 2008№39, 2007№38, 2007№37, 2007№36, 2007№35, 2007№34, 2007
Поддержите нас
Журналы клуба