Журнальный клуб Интелрос » Политик HALL » №38, 2007
"Була на фесті "Тарас Бульба" у місті Дубно. Відчуття лишились моторошні. Коли ставила намет, на землі знайшла якісь людські кістки, перед сном люди розповіли, що вночі хтось лазить по наметах, ріжуть людей. Не спала, всю ніч були якісь п’яні крики, лайки, бійки". Років зо п’ять тому такими були українські фестивалі. Справді культурним явищем вони почали бути віднедавна.
У Фестивальної України є свої громадяни. І це не формальність, як, скажімо, на "Казантипі", в якого теж начебто є свої умовні громадяни. Насправді ж це просто здирництво – тижневе громадянство на цій "республіці щастя" коштує 700 національних одиниць. Це умовно можна назвати фестивалем. Пригадую, років 10 тому на українському ринку з’явився мега-продукт, який називався "Юппі". "Юппі – просто додай води!" – найбільш штучний напій із усіх, які я коли-небудь пробував. Приблизно тоді ж з’явився і "фестиваль" "Казантип". І виникали такі чіткі асоціації – фестиваль vs Казантип як сік vs Юппі. Але, якщо штучний сік не витримав і п’ятирічки на ринку, то фестиваль штучної музики і штучних почуттів тримається досі.
Але справжні Мешканці Фестивальної України зовсім не такі. Їх можна побачити на більшості фестивалів, одні й ті самі обличчя на рок-зльотах, етно-збіговиськах та джаз-фестах, вони однаково добре знають слова івано-франківської "Перкалаби" і харківського "Люку", вони – засновники української фестивальної культури. Наразі фестивалів вже так багато, що про них вже можна писати монографію.
Етно-битва
За звання першого етно-фестивалю країни вже кілька років поспіль борються два монстри ворлд-м’юзік-фестів. І якщо минулого року лідерство впевнено утримував тоді ще карпатський фестиваль "Шешори", то цьогоріч заснована Олегом Скрипкою "Країна Мрій" зібрала стільки відвідувачів (був сам Віктор Ющенко із дружиною), а в результаті і відгуків у пресі (до того ж, не тільки українській), що "Шешорам" залишилося пасти задніх.
Але у „Шешорів" були особливі обставини. По-перше, до цього року фестиваль проводився у однойменному карпатському селі. Його перенесено на Поділля, тому що організатори від самого початку збиралися робити його таким, який би мандрував. Проте після перших кількох "Шешор" організатори просто не могли зібратися з силами, щоб реалізувати цю свою задумку. І от цього року маємо "Шешори’2007". Але вже з приставкою "Подільські". Нова адреса фестивалю – село Воробіївка Немирівського району Вінницької області. Звісно, то надзвичайно мальовничі місця на березі Південного Бугу. Але ніщо не зрівняється із колоритом карпатських гір і звучанням етно-музики саме на її начебто більш імовірній батьківщині.
Правда, люди подеколи витрачають час на те, щоби знайти методи уникнути реєстрації, яка, приміром, на Шешорах вартувала усього 50 гривень, замість того, щоби заробити ці нещасні півсотні. Минулоріч "Шешори" вартували вдвічі менше – усього 25 гривень і тих, хто зареєструвався, відповідно, також було в декілька разів більше. На „Країну Мрій" (генеральний спонсор Coca-Cola) можна сходити "на шару", а Шешорам, вибачте треба аж 50 гривень віддавати!
Але варто додати, що у боротьбу двох етно-фестів ("Країна Мрій" проводиться вчетверте, а "Шешори" – уп’яте) нарешті втручається "свіжа кров". Гріх не згадати фестиваль у Космачі "ЕтноЕволюція", який відбувався ще у травні і не обійшовся, звісно, без казусів. На другий день проведення, вранці пішов сніг. Враховуючи те, що на подібні фести їдуть переважно із наметами, можна тільки поспівчувати тим, хто не захопив із собою в додаток кілька ватних ковдр. Тим не менше, атмосфера фестивалю була неймовірно теплою, місцеві брали переночувати до себе, як рідних. Фестиваль проводився удруге, але справжній старт дав тільки цього разу, оскільки торік він проходив у Києві і зібрав надзвичайно мало відвідувачів, цього ж року – біля 10 тисяч, серед яких в ролі звичайної глядачки приїхала сама Ніна Матвієнко.
Другий етно-фестиваль, про який не можна не згадати, зветься "Підкамінь" і він по-справжньому стартував цього року, але його старт відтягнувся на певний час. Усі пам’ятають фосфорну трагедію в Ожидові Львівської області. Неподалік від місця аварії і знаходиться містечко Підкамінь, тож фестиваль було перенесено із кінця липня на День Незалежності. Проте, геть незрозуміло, чому фестиваль себе позиціонує, як етнічний, а в ньому бере участь відомий український готично-роковий гурт "Кому Вниз". У липневій програмі взагалі був присутній аж ніяк не етнічний гурт – "Бумбокс". Проте, це тільки перший фестиваль, і, можливо, організатори просто захотіли "виїхати" на вже розкручених іменах.
Рок-зльоти
Дивно, але рок-фестивалі в Україні менш популярні, аніж етнічні. Хіба що минулорічна "Рок січ" виділилася величезною кількістю відвідувачів. Але, варто враховувати ще й те, що, як і "Країна Мрій", цей фест зорганізований Олегом Скрипкою і проводиться у Києві. А в Києві апріорі більше відвідувачів, оскільки, по-перше, самі Кияни – частіш за все лежні і їхати в якусь Львівську область, скажімо, не будуть, тож із усіх фестів виберуть той, який проводиться перш-за все недалеко від дому. Великі рок-фестивалі вже цього року вдев’яте відкривав київський молодіжний фестиваль "Чайка". Але його оргкомітет завжди виділявся нехлюйством у роботі. Тим не менше, фестиваль як-ніяк відбувся і най жиє далі.
А далі були два справжні рок-фести. Один із них – "Тарас Бульба" у Дубно Рівненської області за вже звичною традицією відбувається майже одночасно із "Шешорами", тож аудиторія трішки розпорошується, обираючи між етнікою і роком. Проте, хоч "Тарас Бульба" цього року відсвяткував ювілей – 15-річчя, втричі молодші "Шешори" збирають так само втричі більшу аудиторію. "Тарас Бульба" має погану славу серед російськомовних українських гуртів, який називають цей фестиваль, разом із "Червоною рутою", – фашистським. Тільки тому, що коли починаєш виконувати пісню не українською – техніки одразу вимикають звук. Варто згадати старт "ТНМК". Гурт також співав російською до "Червоної рути", спеціально до цього фестивалю були написані українські пісні. Те ж саме з "Кому вниз", перший альбом яких вийшов повністю російською "Падая вверх". Але "Червону руту" вже можна згадувати тільки в контексті історії української фестивальної культури.
В Полтаві вже п’ять років поспіль відбувається "Мазепа-фест", але організація там – на найнижчому рівні узагалі серед усіх українських фестивалів. Що там казати – минулоріч на цьому фесті закидали пляшками Запорізьку "Хорту" через те, що вони грають "український хіп-хоп". Сайт фестивалю взагалі з’явився тільки цьогоріч. При цьому жодних піар-акцій організатори не проводять, мовляв, хочеш поїхати на фест, сам дізнайся про його існування.
Ще один новітній фестиваль – "Рок Славське". Проводиться відповідно у Славську Сколівського району Львівської області. Варто зазначити, що "Славське рок-фест" міг би завершитись повним провалом. Адже на ці дні планувалося проведення фестивалю "Підкамінь", який за своєю масштабність і музичною програмою перевершував даний захід. Але, оскільки "Підкамінь" перенесли, усі поїхали до Славську, де виступали такі монстри українського року, як "Мертвий Півень", "Фліт" та "От Вінта". Але "Підкамінь" теж невдало перенесли – на День Незалежності. На цей день вже був запланований інший фестиваль "День незалежності з Махном" у Гуляйполі Запорізької області, який проводить мистецьке об’єднання "Остання Барикада". Фестиваль важко назвати і Махновським, і роковим, оскільки більша частина фесту – літературні читання.
Окремо слід виділити фестиваль "Таврійські Ігри", який цього року переїхав із Каховки до Києва. Тепер це важко назвати фестивалем, оскільки він абсолютно нічим не відрізняється від будь-якого опен-ейру, що відбувається на Хрещатику чи не кожного божого дня. Крім того, раніше головною умовою участі в фесті був живий звук, тепер же, певно, більша частина учасників співають під "відверту" фанеру. Переїзд "Таврів" був зумовлений тим, що ціни на оренду пароплавів підвищилися. Але це аж ніяк не виправдовує організаторів. І, якщо переїзд на "Шешорах" значно не відобразився, то для "Таврійських Ігор" він тільки ознаменував початок кінця.
Про джаз-фестивалі також можна писати окрему статтю. В Україні їх стає усе більше. І на відміну від рокових та етнічних, які відбуваються переважно на правому березі Дніпра, джаз-фестиваль є навіть у Донецьку. Йменується він "ДоДж" і входить до п’яти найкращих європейських джаз-форумів (щоправда за версією російського порталу "джаз-ру"). Проводиться кожної весни із 2001 року. Але набагато більшого розголосу в Україні набув "Джаз-Коктебель", який цього року проводитиметься із 21 до 23 вересня. Є ще київська "Єдність" та польсько-український проект "Джаз-без", що проходить у Львові. Цікаво, що усі ці фести засновані у 2001 році. Тобто тоді, шість років тому, в Україні стався справжній вибух джазу, а ми цього навіть не помітили.
Цього року вп’ятнадцяте відбувався не тільки український "Тарас Бульба", а й більш відомий угорський "Sziget". Він тривав тиждень, із 8 серпня. Виступили 500 угорських та 250 іноземних виконавців із 44 країн. Глядачів було близько 400 тисяч, серед них цілих 5 тисяч українців. Це найбільша українська висадка на цьогорічних закордонних фестивалях.
Фестивальна Україна засинає тільки всередині осені, мешканці цієї країни йдуть в довготривалу сплячку аж до середини весни, коли сніг очистить українську землю, натомість її заповнять намети затятих фестивальників.
На угорському фестивалі "Sziget" публіка співала Гімн України
Кількість офіційно виданих віз на фестиваль українцям зросла більше ніж у три рази в порівнянні з минулим роком. Півтори тисячі того року, і п’ять цьогоріч. Хоч офіційно Україну представляли два гурти, ми вважаємо, що на фестивалі їх було три з половиною. За половину слід вважати "Gogol Bordello". Плюс гурт українських циган "Tecsoi Banda", "Esthetic Education" і ми. На головній сцені прямо перед хед-лайнерами усі дні майорів український прапор. Українці, певно, зрання займали чергу перед сценою. Там усі питали "where are you from". "African Village", коли почули "from Ukraine", почали скандувати "Ю-щен-ко". Ми виступали на "Bahia Stage". Там грали виключно гурти зі східної Європи. Під час нашого виступу зібралася найбільша аудиторія, яка була на Бахія за усі дні проведення фестивалю. Організатори, звісно, такого не очікували. Трошки більше половини наших глядачів були українці. Ідентифікували по підспівуванню. Наш виступ ми розраховували на менший час, три пісні з запланованих нам не дали зіграти, оскільки не планували спілкуватися з публікою. Ми думали, що вони нас не зрозуміють просто. А потім, як вийшли на сцену і побачили кількість українських прапорів, підспівуючих людей – розслабились і давали наче домашній концерт. У перших рядах взагалі усі були свої. Презентували нову пісню "Спам". Вона написана і виконуватиметься спільно з Сергієм Шнуровим з російського гурту "Ленінград". Але там ми грали без нього. Публіка була дуже якісна, почався баді-сьорфінг, охоронці намагалися перешкоджати. Але усе це дрібниці в порівнянні з тим, як нам повідомили, що ми грали останню пісню. Ми вже спускалися зі сцени. Підійшли до гримерки – і почули, що люди під сценою співають Гімн України. Але наші мікрофони вже були вимкнені. Проте, ми все одно повернулися на сцену, вже лунав другий куплет. Звісно, це було некрасиво з нашого боку знову вилазити на сцену, але Гімн є Гімн. Приємно, що туристичні компанії пішли нам на зустріч. Автобуси з українськими туристами мали від’їжджати о 12-ій, а наш виступ почався близько першої ночі. Тож, організатори пішли на поступки і відтягнули рейс. Взагалі, за кордоном неймовірно відчувається самоідентичність. Коли бачиш там, в Будапешті, або в Москві, або деінде машину з українськими номерами, хочеш поцілувати її у протектор. Я прапор в натовп жбурнув, щоб побільше було наших. Під час виступу були німці і поляки, не знаю, що вони там відчували, бо потім я зрозумів, що ми трішки неповажно поставилися до закордонних гостей, бо вони не розуміли, що відбувається. Наче втрапили на концерт в Україні. Можливо, треба було грати для інших. Але нам було добре і так, ми задоволені й Будапештом, і фестивалем. Важко було зрозуміти, як люди, розмовляючи різними мовами, слухаючи різну музику, змогли уникнути на цьому фестивалі бійок або якихось сутичок.
Олександр Сидоренко, більш відомий як Фоззі з гурту "Танок на майдані Конґо"
Нашою музикою ми хочемо зберегти вже помираючі народні російські традиції. Росії це дуже потрібно. Ми включаємо в пісні, які давні мотиви, слова й іноді до нас після концерту підходять люди і питають: "А якою мовою ви співали?" або "А ви мову пісень вигадуєте самі?" – і це жахливо! Росіяни вже не пізнають своєї мови... А взагалі, коли знайомі дізналися, що ми їдемо на "Шешори", то вони нам казали: "Ви що, це ж Західна Україна! Там москалів не люблять! куди ви їдете!". Виявилося, що публіка тут чудова! ніякої неприязні. Знаєте, в нашій пресі ця ворожнеча між Україною і Росією дуже розігрівається, навмисне.
Ольга Гайдамак, російський гурт "Ва-Та-Га", „Шешори"
Торік у нас на Країні Мрій було більше людей в етнічному одязі. Можливо, це новобранці "Країни мрій", люди, які тут вперше і ще поки "не в темі" – не знають, що треба сюди одягати. Віктор Ющенко скупив пів ринку виробів народних майстрів: вишиванки, ремесла тощо. Тут занадто високі ціни для простих людей, вишиванки не мають стільки коштувати.
Ініціатор "Країни Мрій" Олег Скрипка