У день, 29 лютого, який буває один раз у чотири роки, ви можете таємно втішатися думкою, що "виграли" додаткові 24 години життя. Та з огляду на те, що життя вимірюється далеко не годинами, а сприйняття часу – поняття суто індивідуальне, то таки не варто думати, що часу нібито побільшало. "Одиниця для виміру психологічного часу є не хвилина, не година й не роки, а зв’язок цієї події з подальшими подіями і змінами в житті. Якщо після цієї розмови у вашому житті нічого суттєво не зміниться, то це напевно не подія…", – вважає професор, психотерапевт Олександр Кронік (США).

Нова наука
У цьому запевняли й понад 70 науковців з Москви, Санкт-Петербургу, Казані, Риги, Мінська, які зібралися в Києві 28-29 лютого в Інституті соціології НАН України, де відбувалася міжнародна наукова конференція "Каузометрія в дослідженнях психологічного часу і життєвого шляху особистості: минуле, теперішнє, майбутнє". Організаторами зустрічі стали Інститут соціології НАНУ, Інститут екзистенційної психології і життєтворчості (Москва, Росія), Інститут управління (Набережниє Челни, Росія) та американський інститут LifeLook.net, LLC (Бефесда, США).
Інтригуюче слово "каузометрія" (від лат. causa – причина и гр. metreo – вимірюю) означає метод дослідження суб’єктивної картини життєвого шляху й психологічного часу особистості. Іншими словами, це біографічний метод дослідження, за якого важливо описати як минулі, так і майбутні події життєвої біографії людини. Систему засобів дослідження, діагностики, корекції та проектування життєвого шляху людини, а також причинно-цільову концепцію психологічного часу особистості й методику каузометрії ще на початку 80-х років минулого століття розробили українські науковці Євген Головаха й Олександр Кронік при Інституті філософії НАН України. Метод став дуже популярним у наукових колах всього пострадянського простору й нині активно використовується не лише в психотерапії і соціології. Попри те, що поняттю лише 25 років, каузометрія як метод нині є в усіх спеціальних енциклопедіях та словниках.
Технологія методу така: з вами проводять інтерв’ю у кілька етапів: біографічна розминка, потім складається список важливих подій (включно з датами), причинний аналіз міжподієвих зв’язків, аналіз цілей та визначення окремих сфер, до яких відносяться ті чи інші події вашого життя. Також науковці застосовують допоміжні процедури, наприклад, оцінка емоціональної привабливості подій, їх спрямованість у минуле чи майбутнє і об’єктивне та суб’єктивне значення. Після цього малюється каузограма – графік подій та міжподієвих зв’язків, з якого можна виявити мотивацію й цілі самої людини в той чи інший її життєвий час (календарний і психологічний), а також побачити деформації в життєвій біографії. Навіть минуле в разі необхідності можна по-новому спроектувати, так як і майбутнє. Ця методика й показує наскільки реальні ті чи інші перспективи.

Необ’єктивний час
"Через одну трагічну подію моє життя перетворилося в глибокий сум, мої переживання були настільки всепоглинаючими, що крім них, я нічого не міг сприймати адекватно", – розповідає Рашад Ахмеров, кандидат психологічних наук, завлабораторією біографічної психології (Набережниє Челни, Росія). За словами науковця, він "нічого навкруги не бачив" і "так можна було мучитися до безкінечності", тому вирішив проаналізувати те, що сталося. Узяв папір і, намагаючись віднайти причинно-наслідковий зв’язок, "розписав" подію на маленькі часові відтинки, яких виявилося 53. "Я уважно прочитав написане мною й зрозумів, що все вже звершилося, воно – в минулому. З тієї хвилини я відчув, що моє самопочуття поступово покращується, і незабаром я заспокоївся остаточно", – додав психолог. "Спосіб аналізу подій у часі в їх розвитку не що інше як метод каузометрії, – пояснює Олександр Кронік. – Мова про будь-який процес, який розвивається в часі. При тому людина послуговується психологічним часом, її переживання часу не збігається з хронологічним часом". Як стверджує Євген Головаха, психологічний час – це спосіб сприйняття й осмислення часу окремою людиною. "Такий час має кілька основних масштабів. Перший – ситуативний. Існує стійка індивідуальна хвилина. У одних людей – хвилина довша, в інших – коротша. Люди, які мають в голові хронометр, – виняток. Важливо, що сприйняття часу залежить і від того, чи це людина східної/західної культури, живе в місті/селі, наскільки високий її соціальний статус тощо. Наприклад, у США, чим вищий соціальний статус громадянина, тим ця людина пунктуальніша, а в Бразилії – навпаки. Українці – сільська нація, яка, м’яко кажучи, живе за сонцем, – відповідає професор Головаха. – У нас і великі політики спізнюються. Виходить, що ми ближче до Бразилії. Цікаво, що в Середньовіччі хвилинної стрілки на годинниках взагалі не було. Бо хвилина тоді не мала такого важливого значення. Схоже на те, деякі українські політики живуть у своєму часі" (Сміється. – Авт.). "Другий масштаб – біографічний. Час в масштабі всього життя людини, як сукупність події минулого й тих подій, які людина бачить в своєму майбутньому, – продовжує Рашад Ахмеров. В організації часу людей автономних (наскільки людина є самостійною в своїй діяльності) і залежних існують істотні відмінності. Люди, які можуть успішно організувати свою діяльність, своє життя не планують, в них нема цільових зв’язків між життєвими подіями, лише причинно-наслідкові. А ті, хто не може грамотно вибудувати своє життя і діяльність, схильні до планування, тобто тут мають місце бути власне цільові зв’язки. Я це пояснюю як певний компенсаторний механізм". За словами науковців, каузометрія допомагає відобразити подієву картину життя людини, виділити різні типи подій, зв’язок між ними, виміряти інтенсивність цих зв’язків, аби показати вагу минулого, майбутнього й теперішнього в її житті на даний момент. Власне таким чином можна виявити, наскільки адекватно людина сприймає свій життєвий шлях і події власної біографії. Зачасту цей метод використовується з метою психокорекції, скажімо, стосовно людей, які переживають життєву кризу, або, наприклад, ув’язнених, які довгі роки життя проводять за гратами.
Напевно, мало хто колись замислювався над тим, чому найвищою мірою покарання для злочинця є довічне ув’язнення. І чому довічне ув’язнення страшніше за електричний стілець? Бо гіршого катування, ніж катування часом, годі й вигадати. Мить перед очікуваною смертю також небезпідставно перетворюється на вічність. Ціна часу – штука ефемерна, проте час ніколи не коштував дешево. Один із найбагатших людей світу, Аристотель Онасіс, сказав перед смертю своєму чаду безцінні слова: "Щоразу, коли ти зустрічатимеш у своєму житті людину (хто б вона не була тут і тепер або післязавтра), подумай добре, скільки твого часу ця людина вартує. Подумай добре, щоб не помилитися: скільки часу ти витратиш на цю людину".

Щільність хвилин зростає
Ще один масштаб часосприйняття – історичний. Простіше кажучи, як люди різних народів, етносів і поколінь переживають історію свого народу. "У кожного народу є історична пам’ять, так звана суб’єктивна історія. На противагу офіційній історії, котра неодноразово переписувалася. Упродовж 3-х років я проводив дослідження "суб’єктивної історії народу" серед учнів сільських і міських шкіл, – говорить Рашад Ахмеров. – Школярі оцінювали різні століття історії свого народу. Виявилося, що татари, які живуть в селах, сприймають історичний масштаб так само, як і їхні ровесники в містах. Причому суб’єктивна історія не залежить від знання офіційної історії. Виникає питання, для кого взагалі переписують офіційну історію(?) Для тих можновладців, які визначають національну політику, такі дані були б не зайвими. Якби, звичайно, вони до таких даних прислухалися". Учені дослідили, що загалом сприйняття людиною минулого й майбутнього свого народу прирівнюється до сприйняття власного життя. Так, до 30-річного віку ми сприймаємо навколишні події оптимістично – за висхідною, однак, після піку традиційно наступає спад – і "рожеві окуляри" розбиваються зіткненням із суворою реальністю.
Природній біологічний цикл людини, як свідчать геронтологічні дослідження, становить 120 років. Проте така програма реалізується тільки за найсприятливіших умов навколишнього середовища (екологія), генетичних факторів (сильне фізичне здоров’я) тощо. Окрім біологічного віку (функціонального) в сучасній науковій літературі виділяють ще декілька: хронологічний (паспортний), соціальний (громадянський) і психологічний (психічний). Категорії "психологічний вік" та "психологічний час" і теоретично, й методологічно найменше були розроблені, порівняно з іншими. Проблемою психологічного часу займаються не лише психологи, а й фізики, філософи та антропологи. Томас Гілланд Еріксен, учений-антрополог, співробітник Центру технології, інновацій та культури Університету в Осло написав книжку під назвою "Тиранія моменту". У ній науковець констатує: щільність часу зростає, швидкість часу зростає, отож, людське життя згорає нині з надкосмічною швидкістю. Жити в "повільному часі" і встигати реалізовувати всі неймовірні можливості, подаровані нам ХХІ століттям – це казкова розкіш. Так само, як і час. Його бракує навіть на прочитання газет, не те що наукові дослідження в книжковому варіанті. "Коли щораз більше людей читають і пишуть, ходять до школи, посилають листи електронною поштою, подорожують автобусами, потягами і літаками, то мережі, які поєднують людей, стають густішими. Чимраз інтенсивніше відшуковуються привабливі земельні ділянки, і зі зростанням скупченості зростає їх дефіцитність – власність значно дорожча в центрі Лондона, ніж на Гебридських островах, – а особливо дефіцитним видом власності є незаповнені моменти в житті людей", – наголошує Еріксен. Наука полягає в тому, чим ми, люди, ці моменти заповнюємо.

Керувати часом
"Грамотно використовувати життєві обставини й час, втілити поставлені цілі можуть далеко не всі люди, яким би багатим не був їхній життєвий досвід. Життєвий досвід – це не зовсім те, що людина звично сприймає під цим поняттям. Відбувається підміна – якісних показників на кількісні. Бо важливий не скільки досвід, стільки уміння винести з нього те корисне, що можна потім розумно застосувати", – пояснює доктор психологічних наук професор Дмитрій Леонтьєв (Росія). Відчуття безперервності нашого життя й самоідентифікації також залежить від того, чи не ушкоджена канва внутрішнього часу. Якщо внутрішній час обривається, це свідчить про проблеми із психічним здоров’ям. В науці давно існує поняття "біологічного годинника", який веде відлік внутрішнього часу людини. Його робота залежить від яскравості слідів, які залишають події в пам’яті. Якщо слід "живий", то він здається ближчим у часі, і навпаки, "затерті" відбитки минулого відкидають наші враження якнайдалі. Така властивість пам’яті про час пояснює ілюзії і протиріччя між календарним та психологічним часом.
Великими перешкодами на життєвому шляху в кожного можуть стати життєві кризи. "Ми їх називаємо біографічними кризами, через які різко падає життєва продуктивність. Чому вони виникають? Традиційно через неможливість реалізації життєвої програми, яка формується ще в підлітковому віці. Тоді людина запитує себе, яку професію вибрати, чим би вона хотіла б зайнятися, які в неї здібності", – говорить Рашад Ахмеров. Американський психолог і психіатр Еріх Берн розділив життєві програми на такі групи: фатальні – виграшні/програшні й банальні – безвиграшні. На думку Берна, виграє той, хто ризикує й досягає поставленої мети, головне, що це життєве досягнення дає відчуття успіху і супроводжується задоволенням. Скажімо, якщо хтось вирішив стати успішним політиком і став ним, отримавши загальне визнання, то це однозначний виграш. Єдина умова – переможець має почуватися щасливою людиною.
У випадку фатального перебігу подій поставленої мети досягнути не вдалося. Тобто якщо політична кар’єра завершується, наприклад, скандалом і звільненням чи стан здоров’я погіршується настільки, що хвороба вкорочує людині віку. Розв’язка програшного життєвого шляху може призвести до різних за ступенем складності наслідків: такими, що можна виправити й просто невиправними втратами. Починаючи від важкої депресії і закінчуючи самогубством, каліцтвом чи ув’язненням. Безвиграшна програма балансує на рівні обивательському, без стрімких злетів і болючих падінь: тільки день у день нести свій хрест, нічим не ризикуючи й нічого не виграючи.
Таки недаремно давні греки уявляли час як бога Хроноса, який пожирає своїх дітей.


— Сьогодні ти б його все одно не отримала, навіть якщо б дуже захотіла, – відповіла Королева. – Правило залізне: варення завтра! І тільки завтра!
— Але ж завтра коли-небудь буде сьогодні?
— Ні, ніколи! Завтра ніколи не буває сьогодні! Невже можна прокинутися вранці й сказати: "Ну, ось, зараз, нарешті, завтра"?
— Нічого не розумію, – промовила Аліса. – Усе це так заплутано!
— Просто ти не звикла жити в зворотній бік, – пояснила Королева. – Спочатку у всіх голова йде обертом...
— В зворотній бік… – повторила здивовано Аліса. – Ніколи про таке не чула!
— Одне добре, – продовжувала Королева. – Те, що при цьому пам’ятаєш і минуле, і майбутнє!
— У мене пам’ять не така, – сказала Аліса. – Я не можу згадати те, що ще не відбулося.
— Це означає, що в тебе пам’ять погана, – заявила Королева.

Льюіс Керолл, "Аліса в Країні Чудес"