Головний недолік відзначеної "Оскаром" кіноепопеї "Володар перснів" залишився поза увагою кінознавців, журналістів, які оцінювали цей твір: з фільму викреслено персонаж, який у літературному творі Толкіна уособлював українця.

Йдеться про образ Тома Бомбадила. Одразу зауважу, що замість традиційного написання "Бомбаділ", що є простою транслітерацією англійського написання, вживатиму тут ближче до української традиції "Бомбадил", що є насправді скороченою автором формою прізвища "Бомбадило", утвореного за аналогією з поширеними українськими прізвищами "Мудрило", "Шумило", "Курило", "Дурило" тощо. Причини, з яких Дж.Р.Р.Толкін міг використати для найменування персонажу слово "бомба", про-аналізуємо нижче.
Патріотично налаштований читач епопеї "Володар перснів" вже з першої зустрічі з Томом Бомбадилом зауважить, що той вбраний у яскраво-синій жупан (чи кунтуш — англійське "jacket" не дає змоги впевнено визначити цей предмет одягу Тома Бомбадила) і взутий у жовті чоботи. Будь-який майстер зорового змалювання образів саме в такий спосіб може дати зрозуміти, що читач зустрічає свідомого українця, який прагне утверджувати національну символіку навіть власним виглядом — не словом, а ділом.
Проте і слово Тома Бомбадила — чітка вказівка на його етнічне походження, а головне — на усвідомлення цього походження. Том (це скорочення імені "Томас", що є англійським варіантом типового українського імені "Хома") каже про себе: "Я — найдавніший... Том пам'ятає першу краплю дощу і перший жолудь...він знав темряву під зорями, коли вона була безстрашна — доки Іззовні не прийшов Темний Володар". У світлі доказів, зібраних дослідниками-патріотами щодо того, що сучасну цивілізацію заснували українці, "найдавніший" можна розглядати як горде проголошення Томом Бомбадилом причетності до народу, який заснував Трою і Рим, дав прапор і герб державі Барбадос у Карибському басейні і представники якого першими осідлали коней. Утім, про коней і вершників далі буде.
Підкреслимо, що ім'я дружини Тома Бомбадила — Голдберрі, що в буквальному перекладі означає "Золота Ягідка". Але в цьому разі важить не переклад, а саме ім'я. Ретельний неупереджений дослідник одразу дійде висновку, що в такий спосіб автор міг вказати на інакше етнічне походження Томової подруги життя (Гольдберг) і наголосити, що справжньому українцеві чужа зневага до інших народів та непритаманний антисемітизм.
На користь висновку, що під іменем Тома Бомбадила виведено саме українця, переконливо свідчить і те, що Том цілу годину підтанцьовує і не розмовляє, а співає. Достеменно не відомо, звідки Дж.Р.Р.Толкін міг дізнатись, що ми найкраще у світі співаємо й танцюємо, але можна припустити, що, дізнавшись, не зміг не включити ці риси до характеристики образу.
Досі йшлося про зовнішні ознаки Тома Бомбадила, які дозволяють безпомильно визначити в ньому українця, але літературна майстерність в тому й полягає, щоб не обмежуватися тим, що виявляється назовні. У текстах, що стосуються образу Бомбадила в епопеї, рясно розкидані філософські ознаки, ознаки ставлення до життя, що дозволяють утвердитися в переконанні, про кого насправді йдеться.
Несподіваним чином образ Тома Бомбадила може стати переконливим аргументом на користь тверджень, що ціла епопея "Володар перснів" є алегорією на тему винаходу ядерної зброї й боротьби миролюбних сил за її нерозповсюдження й остаточну ліквідацію.
На відміну від більшості персонажів трилогії, Том Бомбадил не підвладний впливу Персня. Тому на Раді в Елронда було запропоновано віддати Перстень на зберігання Томові, в якого не буде спокуси використати його у корисливих інтересах (в тому числі й тому, що таких інтересів Том Бомбадил не має). Але цю пропозицію зрештою відхилено, бо, не маючи застосування для Персня, Том може про нього забути і Перстень знову опиниться в руках (і на руці) того, хто плекає зловісні плани панування над світом. Як найдавніший мешканець Серединної Землі, Том міг би, напевно, переконати Раду довірити йому цю зброю. Але Бомбадил не виявляє бажання володіти Перснем. Він мріє про мирне життя, а не про можливе утвердження свого панування над будь-ким і будь-чим.
Чи не так і українці відмовились від третього у світі за потужністю арсеналу ядерної зброї в ім'я утвердження незалежності і миру? Відповідь цілком очевидна.
За логікою "ядерної алегорії" стає зрозуміло й походження прізвища Тома Бомбадила — у ньому автор міг зашифрувати натяк на бомбу.
Неучасть Тома Бомбадила у війні, що постійно точиться на теренах Серединної Землі, уважним дослідником може бути потрактована як втілення ідеї позаблоковості і неприєднання України й українців до нашого буремного світу. Проте помилкою було б вважати, що Том Бомбадил готовий бездіяльно спостерігати за злом, що коїться там, де він може цьому зарадити. Коли гобіти опиняються в полоні Старої Верби, Том Бомбадил вживає всі доступні йому засоби, щоб переконати дерево звільнити відважних мандрівників. Але — винятково мирно.
У роки творення епопеї "Володар перснів" (1937—1949) та її першої публікації (1955) не можна було прямо говорити про висновок, якого дійшов автор щодо долі Тома Бомбадила. Дж.Р.Р.Толкін бачив майбутнє найтаємничішого персонажа епопеї в безпосередньому зв'язку з наслідками змагання двох світових систем: "Зрештою, лише перемога Заходу дозволить Бомбадилу і далі бути собою чи навіть вижити. У світі Саурона для нього не буде нічого".
Уважне тлумачення "Володаря перснів" неминуче приводить до висновку, що простий, на перший погляд, персонаж перетворюється під вправним пером автора на справжнього героя. Коли Фродо запитує Голдберрі, ким є Том Бомбадил, вона відповідає: "Він є". І це лунає як життєстверджувальне проголошення вічності народу, його цінностей, історії, в якій так багато незвіданого розкривається допитливим очам дослідників.
Згадаємо ще про один натяк на українську тему, що міститься у "Володарі перснів". Це — народ роханців, одна зі складових союзу народів Заходу у боротьбі з силами зла. Без допомоги цих неперевершених вершників (хто найперший осідлав коня?) була б неможливою перемога добра. Але за правилами транслітерації англійських назв українською, назва країни "Rohan" має передаватися як "Роган(ь)", що ставить обидві крапки над "ї". Прикро, що й досі більшість українських текстів, що стосуються "Володаря перснів", подають назву країни і народу через "х", що є наслідком правил, нав'язаних під час імперського панування. Тут потрібно відновити історичну справедливість, остаточно поклавши край спробам замовчувати чи замасковувати правду про українську минувшину, без якої не може бути світлого українського майбуття.
І ще — насамкінець. Винятки з правил є. Якщо сліпо слідувати традиції, ми ніколи не осягнемо правди про іншого всесвітньо відомого персонажа англійської літератури. За правилами мав би бути "Шерлок Голмс". Але маємо все ж писати "Холмс", бо в цьому прізвищі — натяк Артура Конан Дойла на справжнє походження славетного поборника зла, родовід якого можна простежити до міста Хелм на території сучасної Польщі, відомого українським патріотам як Холм. Опинившись у Британії на початку ХVIII сторіччя, родина Холмських відкинула закінчення "кий" і перетворилася на Холмсів. Рідкісне ім'я "Шерлок" — родова традиція на згадку про ім'я "Харлик", яке мав Холмський, який і переїхав до Лондона. Але доведення цієї гіпотези не можливе без докладного дослідження досі не опублікованого роману "Шерлок Холмс і скарби гетьмана".

Це відкриття, що має зацікавити справжніх патріотів: літературою багатьох народів світу розсипані образи українців — потужні й глибокі, як ми самі.
У змаганнях за утвердження у світі позитивного образу України та українців досі недостатньо використовуємо визначні твори літератури інших народів. Тим часом неупереджений дослідник не може не відзначити, що образ українця у всій його багатоманітності надибуємо в найнесподіваніших літературних творах. Варто лише пильніше придивитись до написаного, примружити одне око — і перед зацікавленим читачем увиразняться часом зашифровані, але такі знайомі й знані постаті.
Автор нижчеподаної розвідки Андрон Довготелесий — на жаль, мало знаний, але щирий прихильник теорії первинності українства у багатьох галузях цивілізації людства. Натхненний доказами прадавнього існування українців, він давно шукав способу долучитися до доведення нашого внеску до світової історії. І, схоже, найпершим розпочав системний аналіз творів англомовних літератур на предмет виявлення у них згадок про Україну та українців. Ці згадки часто приховані від поверхового погляду, але відкриваються допитливості науковця-патріота, бодай і аматора.
Тут — кілька слів про автора розвідки. Довколалітературну діяльність Андрон Довготелесий почав у середині 1980-х років, коли паростки свободи слова на теренах СРСР дали змогу виходити за межі визначених офіційною політикою тем. Андрон першим показав, як методи дедукції Шерлока Холмса можуть бути застосовані до прогнозування погоди в Україні. Результатом стало листування з особистим секретарем знаменитого детектива, Ніком Картером. Згодом Андрон неспростовно довів, що за образом першого у світі детектива-консультанта приховано образ українця (див. фрагмент, вміщений наприкінці статті "Словом і Бомбадилом!"). Проте аж до кінця 1990-х Андрон Довготелесий переважно досліджував і розвідував, не оприлюднюючи висновків. Змогу вийти зі своїми доробками в маси надав невтомному дослідникові бурхливий розвиток українського телебачення. Саме працюючи навмисним кореспондентом на одному з нових телеканалів 1998-1999 років, Андрон відкрив глядачам життя країни Мамайя. Низка видовищних відеорепортажів довела, що мамайці — нащадки легендарного козака Мамая, а зовсім не вигаданий народ вигаданої країни, як досі стверджують деякі ретрогради. Втім, це спричинило тимчасову відмову Андрона Довготелесого від оприлюднення результатів досліджень. Гадаємо, що тепер особистісну кризу дослідник подолав, про що свідчить пропонована розвідка.
Наразі не подаватимемо докладного аналізу причин, з яких англомовні
письменники були змушені в різні епохи приховувати героїв-українців за закодованими іменами. Обмежимось констатацією того факту, що на початку ХХ сторіччя зіграло свою роль небажання дратувати урядові кола Російської імперії, яка була союзником Британської імперії в Антанті; а в середині ХХ сторіччя не можна було дратувати верхівку правителів Радянського Союзу. Для імперських кіл, що кермували тими державами, українське питання завжди було гострим подразником. А позаяк в імперському мисленні не вкладається концепція вільного творення, літератори Британії
(у розвідці Довготелесого йдеться про британського автора) передбачали, що відверте змалювання у позитивному світлі волелюбних і мудрих українців здатне спричинити протести гнобителів і навіть погіршити відносини між державами.
Лише з набуттям Україною незалежності з'явилася змога відкрити широкому загалу зацікавлених історією нашого народу справжнє значення багатьох образів, знайомих сотням мільйонів читачів у багатьох куточках світу. На жаль, проблеми з фінансуванням фундаментальних досліджень у галузі популярного літературознавства і з виданням україномовних книжок досі стоять на заваді широкому проникненню знань про знахідки Андрона Довготелесого в маси. Так само потребує додаткової уваги справа перекладу цих розвідок іншими мовами й пропаганди цих надто важливих відкриттів у тих країнах, де створено аналізовані твори.
Творчий доробок Довготелесого вельми широкий, і оглянути всі його досягнення за один раз неможливо. Але потрібно робити перший крок.
Вирішуючи, з оприлюднення результатів якого дослідження почати, ми дійшли висновку, що це має бути розвідка твору, що останнім часом був у центрі суспільної уваги низки країн світу.
Щиро сподіваємось, що запропонована розвідка зацікавить усіх, кому не байдуже, як нас сприймають у світі. ў