Другие журналы на сайте ИНТЕЛРОС

Журнальный клуб Интелрос » Политик HALL » №42, 2008

Шерлок Холмс і скарби Гетьмана

Знайдено відповідь на запитання: чому Україна досі не отримала мільярди, на які за три століття мало перетворитися барильце з коштовностями гетьмана Павла Полуботка.

Прикро констатувати, але скарб гетьмана Полуботка, вивезений до Британії 1720 року і покладений там до Банку Ост-Індійської компанії, назавжди втрачений для України, бо давно вимитий відпливами з дна Темзи до Північного моря, а там і рознесений іншими морями та океанами світу.
Як же опинився на дні лондонської річки скарб, який мав стати чинником у розбудові незалежної України?
Відповідно до волі гетьмана Полуботка, коштовності мали залишатись у Британії, доки Україна стане незалежною, тому ті, хто беріг таємницю в Україні, і не намагалися повернути скарб, поки тривало колоніальне панування іноземних держав.
Тим часом у Британії посилювалися тенденції збільшення контролю держави над економікою та фінансами. Поміж найпомітніших актів доби вступу Британії до стадії державно-монополістичного капіталізму — взяття під контроль держави Ост-Індійської компанії у 1858 році.
Хартія 1853 року позірно закріплювала адміністрування компанії в Британській Індії від імені Корони, але містила значуще положення: "доки парламент вирішить інакше". Сприйнявши це як ознаку конфіскаторських намірів держави, керівники компанії саме тоді перемістили найкоштовніші вклади до Індії. Вони діяли за принципом, що подібне найкраще ховати серед подібного. В Індії навіть такий казковий за вартістю скарб, на який вже тоді перетворились коштовності гетьмана, не мав привернути стільки уваги, як у Британії. А отже, залишалась бодай мала імовірність зберегти його за компанією, коли держава привласнюватиме активи банку.
Цілком логічно дійти висновку, що за домовленістю з раджею Агри золото і коштовності з України розмістили в скарбниці монарха і час від часу навіть показували гостям палацу, видаючи за індійські, щоб убезпечити від майбутніх державних ревізорів.
Індійське повстання 1857 року зірвало ретельно обміркований план. У повісті Артура Конан Дойля "Знак чотирьох" викладено історію викрадення скарбів з Агри і те, як вони опинились у Британії. У хаосі повстання було знищено всі документальні підтвердження перевезення скарбу з Лондона до Агри, і слід гетьманова "барильця" остаточно загубився. Тому навіть Шерлок Холмс не міг здогадатися, що викинуті переслідуваними злочинцями на дно Темзи коштовності — насправді були національним набутком України.
Для Шерлока Холмса то був би рідкісний емоційний удар, адже новітні дослідження здатні довести, що славетний детектив — українського роду.
Аж до цієї публікації невідомим широкому загалу залишався той факт, що в почті гетьманова сина Якова Полуботка був молодий український шляхтич з міста Холм (нині на території Польщі, де назву міста вимовляють "Хелм") Харлик Холмський. Саме він мав завдання оселитися в Лондоні і пантрувати скарб, а в разі, якщо цінний вклад і надалі залишатиметься в Британському королівстві, заповідати нащадкам стерегти його, щоби повернути до незалежної України.
Аби не привертати до себе надмірної уваги, Холмський почав життя в Британії, як нині кажуть, "під прикриттям". Найперше він позбувся закінчення "-кий" у прізвищі, перетворившись на Холмса. М'якого знаку в англійській мові немає, тому можемо вважати, що цей знак у прізвищі зберігся, але все одно не міг бути відтворений і прочитаний. Отже, прізвище "Холмс" насправді є "Холмсь", що споріднює його з українськими прізвищами "Клусь", "Плюсь", "Зась" та іншими подібними.
Саме історія роду детектива, до речі, пояснює, чому в його прізвищі автор зберігає "Х", а не вживає "Г", як у назвах "Мангатан", "Гельсінкі" та прізвищах "Гайне" і "Гемінґвей" — на пам'ять про місто Холм. Якщо українське "Х" передавати англійською, замість "Holmes" довелося б писати "Kholmes", що могло б навести на роздуми і підозри тих з числа чужинців, хто полював на скарби гетьмана.
Ім'я "Шерлок" походить від давньоанглійського слова, що означає "русявий". Саме це ім'я прибрав Харлик Холмський на ознаку відданості Україні-Руси, зберігши в такий спосіб зв'язок з Вітчизною і в прізвищі, і в імені.
Згодом у родині Холмсі таємниця скарбу і обов'язки його охоронця передавали старшому сину. Але зі зростанням вартості скарбу, на який британські банкіри ретельно нараховували відсотки, Холмси вирішили, що вказувати в імені охоронця на Русь є занадто ризиковано — і ім'я "Шерлок" стали давати другому за часом народження сину.
Тому Шерлок Холмс і не був свідомий місії, покладеної на його родину.
Проте у вдачі славетного детектива, у його звичках вижили, незважаючи на тиск імперської британської культури, риси, притаманні українцям як нації. Приверну увагу читачів лише до трьох вельми промовистих ознак.
Шерлок Холмс був знавцем ґрунтів, що багато разів допомагало йому розв'язувати найскладніші загадки. Ретельний читач зауважить, що славетний детектив часто відзначав наявність глини на одязі чи частинах тіла тих, з ким мав справу (див. оповідання "П'ять зерняток помаранча", "Палець інженера"). У цьому, звісно, можна розпізнати сублімацію споконвічного потягу українців до гончарства.
Відомо також, що після відходу від активної детективної діяльності Шерлок Холмс видалився на відлюдну ферму у Суссексі, де розводив бджоли. Знов-таки — бджільництво — властива свідомим українцям пристрасть.
І нарешті, невипадково найближчою до Шерлока Холмса людиною був доктор Ватсон, повне ім'я якого — Джон Геміш Ватсон (Геміш — шотландська форма імені "Джеймс", "Яків"). Що може бути природнішим, ніж дружба українця з шотландцем, якщо взяти до уваги паралелі в історичній долі і волелюбності двох народів?
Приклади можна наводити і далі, але залишу їх пошук на радість тим, кого цікавить змога відкривати чимдалі нові факти в історії діяльності Шерлока Холмса і в світовій літературі, по сторінках якої розсіяні приховані образи українців.
Проте дещо з шерлокіани досі не доступно і найдопитливішим. Ідеться, зокрема, про роман "Таємниця знаку чотирьох. Правда про скарби Аґри". Саме там у подробицях викладено історію, що трапилася 1919 року, коли українська Директорія відрядила до Англії на пошуки скарбу гетьмана Полуботка молодого офіцера-патріота. Він і залучив до операції найкращого фахівця тодішньої Британії Шерлока Холмса. Розмови з посланцем провідників визвольних змагань допомогли Шерлоку Холмсу вповні усвідомити, якого він роду-племені. Зрештою видатний детектив розкрив таємницю, дійшовши висновку, що скарб втрачено навік з причин, про які ішлося на початку цієї статті.
Мені особливо приємно подати на підкріплення своїх висновків початок цього роману, а саме до епізоду, де подибуємо першу і другу згадку про скарб гетьмана. Сподіваюсь, цей твір зацікавить не лише читачів, а й видавців. Особливо — з огляду на те, що, на відміну від усіх інших творів про Шерлока Холмса, він написаний українською мовою.

Правда про скарби Аґри або ТАЄМНИЦЯ ЗНАКУ ЧОТИРЬОХ
Рукопис, залишений д-ром Дж. Г. Ватсоном на зберігання в банку Ост-Індійської компанії

Ці рядки вийдуть друком лише коли країна, придушена зараз однією з найжорстокіших імперій світу, стане незалежною. Тоді вже не буде рації зберігати в таємниці події, пов'язані з найбільшим в історії скарбом, пошуки якого тривали на тлі розчарувань і надій і спричинили стільки надій і розчарувань. Я вкладаю цей рукопис у скриньку для зберігання цінностей у тому самому банку, про який ідеться в легенді про гетьманові мільярди: у Банку Ост-Індійської компанії у Лондоні. Ті, хто творили легенду, знали, що змусити повірити в неї не просто. Але якщо віра в легенду розбурхає захланність тих, кому не належить скарб, для його захисту потрібна надійна потуга. Я доручаю правду про "скарби Аґри" пильності охоронців і міцності ґрат одного з найтаємничіших банків світу.

ДЕ ПАН САВИЦЬКИЙ?
Відколи мій друг Шерлок Холмс відійшов від діяльності детектива-консультанта і оселився на фермі у мальовничих Південних Низинах графства Суссекс, я намагався провідати його за першої-ліпшої змоги. Вік накладає відбиток на уподобання, і, дивлячись на розмірене життя Холмса, я дедалі частіше міркував про те, щоб і собі залишити медичну практику і насолоджуватися спокоєм. Грошима я був забезпечений, і від переїзду з Лондона мене стримувало лише побоювання, що я можу виявитись заслабким, якщо мою самотність не буде щодня бодай дещо розвіювати турбота про недужих. Коли полегшуєш страждання інших, відчуття власних страждань дещо притлумлюється. На схилі життя я гостріше відчув, як добре було мені, коли поруч була Мері. Я перечитував її листи, гортав щоденник, який вона мені заповіла, і не соромлюся визнати, що на очі мені часто-густо набігала сльоза.
Слід, проте, визнати, що робота змінювала мій настрій майже вмить. І тому в мене залишались сумніви щодо доцільності переїзду до Південних Низин. Я був майже певний, що, коли б я попросив Холмса про дозвіл оселитись у прибудові до його котеджу (який мій друг, усупереч звичній для нього байдужості до гучних назв, іменував "віллою" — цю традицію він успадкував від попереднього власника), відмови не було б.
Та бути поруч з Холмсом зовсім не означало покласти край самотності. Він не з тих, хто стане за будь-яких умов розраджувати навіть найближчого друга. Коли Шерлок Холмс занурений у роботу, він просто не помічає нікого і нічого поза тією роботою. А тими днями він постійно був захоплений роботою — адже тепер не потрібно було вишукувати якісь особливо заплутані кримінальні справи: бджоли потребують щоденного догляду.
Навесні 1919 року Холмс справляв враження так само дужого і енергійного чоловіка, як і сорок років тому, коли ми щойно познайомились. Саме тому часом я думав, що він має бути не задоволений нинішньою роллю пасічника-самітника. Мій друг, звісно, намагався не дати того взнаки. От і в той день він сказав:
— Ви знаєте, Ватсоне, що бджоли, які тепер є головними дійовими особами мого світу, за всіх подібностей рою і вулика до людського суспільства, мають разючу відмінність від представників роду тварин, до яких належимо ми з Вами: злочини поміж бджіл коять не добре знані сусіди, а прибульці. Так-так, Ватсоне, головна небезпека для бджіл походить ззовні, і тому їм легше захищатись — ворога видно одразу.
Я подумав, що Холмсу має бути вже зовсім нудно, якщо його гострий розум видає такі банальні спостереження, а тому він потребує дружньої підтримки. Я був уже розкрив рота, щоб сказати щось втішне, коли Холмс посміхнувся:
— Не треба, не треба, Ватсоне, я трохи пожартував з Вами. Звісно ж, такого висновку я дійшов ще тоді, коли лише збирався почати пасічникувати. Зараз мене непокоять зовсім інші проблеми.
Я мало не вискочив з крісла-гойдалки — невже мій друг нарешті вирішив відмовитись від обіцянки припинити діяльність, що принесла йому таку славу і завдяки якій він зробив стільки добра для гнаних і голодних? Те рішення Холмса я вважав безвідповідальним щодо тих, хто шукав у нього допомоги і часто мав його за останню надію. Я навіть колись сказав йому про це. Але Холмс заперечив, що поліція (у тому числі і завдяки йому, до речі) вже має достатній досвід, щоб давати собі раду без його сприяння, а британський суд — найсправедливіший суд у світі і надає достатньо можливостей для захисту невинних і покарання винних. Лише у серпні 1914 року мій друг порушив обіцянку і у властивому йому блискучому стилі викрив і зловив німецького шпигуна А. фон Борка. Нині, коли Велика війна закінчилась, здавалося, не було причин, які б змусили Холмса поновити боротьбу зі злочинцями і пошук таємниць.
Проте я помилявся, і доказ отримав саме того весняного дня, хоча спершу в нашій розмові ніщо не віщувало різких змін у неквапливому плині життя, до якого ми обидва вже призвичаїлись.
— Ви, Ватсоне, певно, гадаєте, що Велика війна закінчилась і все довкола заспокоїлось. Аж ніяк. Процеси, розпочаті війною, ще надто далекі від завершення, як далека від завершення моя праця.
— Ви маєте на увазі, що знову протиборствуєте з німцями?
— Ах, Ватсоне, — посміхнувся Холмс, — я маю на увазі працю над посібником з догляду за бджолами. Ви знаєте, що вона отримала вельми схвальні відгуки тих бджолярів, які не покладаються лише на те, що дізнались від дідів і батьків, але шукають підтвердження успадкованих знань, щоб на їх підставі завдяки системності піти далі і осягнути дещо нове. Вам відомо, Ватсоне, що я не надаю особливого значення публічному визнанню моїх досягнень. Історія моїх відносин з поліцією — тому доказ. Але якщо я отримую листи з проханням не припиняти досліджень не лише з Англії, а з-поза морів, навіть я починаю думати, що не марно роблю те, чому присвятив останні роки. Ну, а коли листоноша доносить телеграму від іноземця, який перейшов фронти Європи, аби побачитися зі мною саме у бджолярських справах… Утім, ось повідомлення, будьте ласкаві, прочитайте.
Я узяв простягнутий мені аркуш лінованого паперу:
"Шановний пане Холмс, — ішлося в телеграмі. — Захоплені Вашою книгою прошу дозволити переклад буду фермі обговорення грошей другій половині вівторка Андрій Савицький".
— Ви справді маєте, чим пишатися, Холмсе, — у захваті вигукнув я. — Іноземці не вперше приїздять до Вас, і не вперше — здалеку. Але одна справа була, коли вони шукали у Вас порятунку від ворогів чи від несправедливих звинувачень. Немає нічого дивного, коли люди ризикують, щоб врятуватись від більшого ризику. Якщо ж на ризик ідуть заради такої неризикованої справи як бджолярство, звісно ж, це свідчить, що Ви сягнули найвищого ступеню авторитетності. Цей росіянин…
Мій друг усміхнувся:
— Ватсоне, Ватсоне, я ніколи не сумнівався у Вашій високій оцінці моїх здібностей. Але прихильність до мене заважає Вам зробити логічний висновок. Я дуже сумніваюсь, що пана Савицького до Південних Низин веде зацікавленість апіаристикою. І, до речі, сумніваюсь, що він росіянин.
— Але ж його прізвище закінчується на "цький"…
— Але пише він його з нашою англійською літерою "у" на кінці, тоді як російські прізвища у нашій мові зазвичай пишуть з закінченням "і". Так само це закінчення свідчить, що він не поляк. Утім, проти польської версії і те, що третя літера у прізвищі — "v", якої просто немає в польському алфавіті. Поляк написав би своє прізвище через "w".
— Звісно ж, Холмсе, іноземець міг і помилитись…
— Він не помилився в інших словах — чому ж він мав зробити помилку в такому звичному для нього слові, як власне прізвище? Та незабаром нашим сумнівам буде покладено край, Ватсоне. Друга половина дня вже почалась і я пропоную тим часом заопікуватися бджолами.
З цими словами мій друг узяв капелюха з сіткою і попрямував до вуликів.
Ми провели дві години, перевіряючи стан роїв. Холмс терпляче пояснював, що саме він робить, і я зауважив, що його суха мова була при цьому навіть логічніша за звичну. Очевидно, мій друг відпрацьовував у розмові наступні розділи свого посібника з бджолярства. Нарешті Холмс сказав, що аж до вечора усі справи з бджолами залагоджені і можна подумати про обід. Ми пішли до старої груші, під якою Холмс розташував стіл на ті дні, коли їсти можна було просто неба, і вже незабаром смакували холодний обід з вишуканим кларнетом.
Мене, проте, не полишали думки про нашого таємничого гостя.
— Ви хочете спитати, Ватсоне, з якої ж країни походить пан Савицький? Наразі я можу лише висловити припущення, але сподіваюся, воно виявиться правильним.
— І?
— Він українець, — і мій друг примружився, пильно дивлячись мені просто у вічі.
Маю зізнатись, що досі я не чув про такий народ. Але Велика війна породила стільки змін на мапі Європи, що я спробував не дати взнаки своєї необізнаності і згідливо захитав головою. Холмс тим часом повернув розмову на погоду, яка тим більше тепер була для нього важливою темою, що у житті бджіл так багато залежить від кліматичних явищ.
Ніщо так не допомагає згаяти час, як розмови про погоду, а накопичені Холмсом спостереження прикмет, що дозволяють точно передбачати зміни у температурі повітря, напрямку і потужності вітру і у всій решті важливих ознаках явищ природи, мій друг викладав так цікаво, що мої думки повернулися до очікуваного візиту лише коли промені сонця охололи настільки, що Холмс сказав, що час знову іти до вуликів.
— Однак пан Савицький не надто пунктуальний, — сказав я, подаючи Холмсу сітчасту рамку, яку він заходився запроваджувати до вулика.
— І це мене непокоїть, — пробурмотів Холмс. — Щойно закінчимо з бджолами, я вживу певних заходів для з'ясування справи, а Ви, Ватсоне, триматимете фортецю самі, щоб не пропустити нашого гостя.
— Ви маєте намір покинути ферму?
— Якщо пан Савицький не прибуде до заходу сонця,
я пройдусь до залізничної станції. Усі сьогоднішні потяги вже пройшли. Навіть якщо пан Савицький вирішив іти до нас, а не найняв тарадайку, до його появи мало б залишатись не більше дванадцяти хвилин.
Але минули і ці дванадцять хвилин, а загадкового автора телеграми не було. Ми повернулись до котеджу, де мій друг швидко перебрався у дорожній одяг. Він узяв замашного ціпка і показав мені на зручний фотель біля каміна:
— Тут буде зручно, тепло і світло, Ватсоне. А щоб Ви не нудьгували, візьміть оцей альманах. Там Ви знайдете дещо про українців, про яких Вам досі не доводилося чути.
— Але ж, Холмсе, звідки Ви…
— Усе дуже просто, мій друже, і в цьому висновку не варто шукати результатів застосування мого дедуктивного методу. Я сам дізнався про українців лише завдяки розслідуванні справи Дольського в Одесі. Якби не та пригода, яку Ви так і не описали в Ваших нотатках, я б і досі не знав, що в самісінькому центрі Європи є не відомий більшості з нас великий народ, історична доля якого так нагадує історію Ваших, Ватсоне, співвітчизників — шотландців. Зауважу лише, що як для усього світу шотландці — англійці, так і українці — росіяни для всіх, окрім найближчих сусідів. Проте, на мою думку, доля українців набагато тяжча за долю шотландців, бо вони опинились під владою набагато жорстокішої імперії, ніж Британська. Утім читайте. Мені цікаво буде порівняти Ваші враження з моїми.
З цими словами Холмс вдягнув кепі і вийшов з котеджу. Я сів у фотель і розкрив книжку.

ПІТЬМА НА СВІТАНКУ
Холмс повернувся за дві години, спокійний зовні, але за десятки років нашого знайомства я навчився розрізняти занепокоєння мого друга, яким би прихованим воно не було. Та й провів він поза котеджем набагато більше часу, ніж потрібно, щоби пройтись до залізничної станції, навести там довідки і повернутись.
— Маєте рацію, Ватсоне, я обнишпорив усі околичні шляхи, щоб переконатися, що наш гість не приїхав якимсь іншим транспортом. Позаяк ми відкидаємо припущення, що телеграма — жарт, залишається лише дві можливості: або пана Савицького спіткало якесь нещастя, або телеграма розрахована на те, щоби ввести в оману переслідувачів нашого кореспондента. Не дуже ґречна щодо нас, але цілком зрозуміла ознака обережності. І тому ця справа цікавить мене чимдалі більше.
Мій друг перебрався у халат, запалив люльку і всівся у фотелі навпроти мене.
— То що скажете щодо прочитаного?
— Багато чого міг би сказати, — відповів я, відкладаючи вбік альманах Королівського географічного товариства, — але чи не вважаєте Ви, Холмсе, що ми мали б щось зробити? Наприклад, поставити до відома поліцію?
— Ватсоне, Ви — найкращий з людей, і я казав це неодноразово. До поліції нам іти немає з чим, бо там якраз телеграму можуть розцінити як жарт. Ні, я волію дати подіям бігти так, як диктує логіка цієї пригоди. А тому зараз — очікування, і я з цікавістю послухаю, що Ви визначили як найповчальніше для себе в історії українців.
Поміж прочитаного було так багато незвичного, що я спершу завагався, але все ж визначив те, що вразило мене найбільше. А такого було чимало:
— Те, що вони заснували Трою і Рим. Те, що вони першими осідлали коня. Те, що давньоєгипетський бог, який створив перших вісьмох богів, має українське ім'я — Птах. А ще те, що найцінніший за всі часи вклад до банку Ост-Індійської компанії зробив український гетьман Полуботок, а потім так і не забрав скарб з банку. І те, що рентгенівські промені насправді винайшли українці. І те, що вони зовсім недавно стали називатися українцями, а раніше називалися Руссю.
— І саме тому Росія зараз претендує на більшу частину їхньої культурної спадщини, — підхопив мій друг, розминаючи тютюн у люльці. — І не лише культурної. Згаданий Вами скарб — також предмет зазіхань північно-східних сусідів України, хто б там не був при владі.
(Далі буде?)

  • Person

  • 29 января 2011
  • Группа: Гости
  • ICQ:
  • Регистрация: --
  • Статус:
  • Комментариев: 0
  • Публикаций: 0
^
Я б не був такий категоричний як "Инфра". Просто комусь захотілось поексперементувати. Доречі тут використані "незмінні речення" з оригінального Шерлока Холмсу. Але Шерлока Холмса так старанно не ніколи зобразить як А. К. Дойль.
  • Инфра

  • 21 марта 2009
  • Группа: Гости
  • ICQ:
  • Регистрация: --
  • Статус:
  • Комментариев: 0
  • Публикаций: 0
^
Какай бред!...
Архив журнала
№47, 2015№45, 2008№44, 2008№43, 2008№42, 2008№41, 2008№40, 2008№39, 2007№38, 2007№37, 2007№36, 2007№35, 2007№34, 2007
Поддержите нас
Журналы клуба