Пам'ятаю першу зустріч з ним, таку несподівану і проникливу, — один тільки погляд його напівпримружених очей сканував все моє життя — та запитання : "Ви що, за окулярами хочете прикрити свою сексуальність?" Так несподівано від солідного метра, редактора фотографічного журналу "Світло й Тінь", напівсивого та зовсім не молодого пана Романа Левковича Барана... Це не могло не збентежити, а ще примусило подивитися на нього голими без окулярів очима... і, незважаючи на призму його регалій та солідний вік, мені вдалося відразу побачити в ньому молоду, нестаріючу душу, саркастичне бачення життя, філософське сприйняття світу, витончений смак, елегантність та вишуканість митця, специфічний галицький гумор, а також свобода людини, якій належить багато — слава, визнання, розчарування, кохання, жінки, мрії, падіння та злети. Та у всьому цьому найбільше вирізнялася талановитість, вона відчувалась у внутрішній силі цієї Людини, у кожному русі та великих паузах у розмові, що були вагомішими за слова... Так і почалася наша міцна чоловіча дружба, яка може бути між Талантом та Запитанням, літнім чоловіком та жінкою, яка вважає себе молодою...
Близкість духовна набагато чистіша та й інтимніша за фізичну: як губка вбирає вологу — так і я намагалася напівсвідомо набратися хоча би крихти мудрості та знань, якими пульсувало велике серце Митця.
Народжений від пристрасного кохання художника та актриси, яким було лише по 17 років, Роман ріс в атмосфері любові, мистецтва і краси, вивчаючи живопис, анатомію, історію мистецтва та пізніше фотографію.
Батьки мріяли про кар'єру художника для свого первенця. Але ж, закінчивши Вищу Мистецьку школу в Кракові та повернувшися з війни, Роман почав свою творчу біографію у фотоательє маленького галицького містечка Снятин звичайним фотографом, який "знімкував на паспорт", пізніше — редактором мистецького львівського журналу "Світло й Тінь". Він здобув 122 медалі на фотосалонах, сім гран-прі (Франція, Бельгія, Велика Британія, Японія, Малайзія, Італія), почесні звання у фотоспілках Польщі, Франції, Великої Британії, Фінляндії і Шрі-Ланки. Видано близько 500 каталогів виставок за його участю. Американська асоціація фотохудожників РSA зарахувала у 1984 році Романа Барана до 50-ти найвідоміших фотографів світу та до 10-ти кращих фотографів Європи. Ім'я Романа Барана можна знайти на сторінках Української енциклопедії (9-й том) та Великої Радянської енциклопедії (27-й том).
Найвагомішим творчим досягненням його є праці в техніці ізогелії та соляризації, а також незабутніми є фотоколажі, в яких Роман Баран-художник змагається з Романом Бараном-фотографом. Це змагання 50 на 50, рівне і талановите. Та неперевершений Роман Баран у мистецтві фотопортрета, де він проявився як філософ, психолог та художник. А ще він був великий прихильник та Майстер жіночих образів. Жінки на його світлинах — це велика книга Життя, стільки барв, відтінків та настрою, ще до того незрівняного смаку у його Ню. На жаль, жоден з українських фотохудожників не може повторити настрій цих світлин та цей витончений смак: напевно, з ним народжуються — а також і вмирають... У кожного оголеного тіла моделі насамперед є душа, яка і підтримує тіло, хоч зазвичай бачать тільки тіло... яке без душі мертве... Про це сприйняття Роман Баран і написав у своєму славнозвісному "Есе про жінок", яке так і не було видане, але ж передавалося з рук в руки у багатьох країнах світу, ксерилося та іноді акуратним почерком переписувалось. Так само, як написана і знову чомусь не видана книжка мемуарів "Фотографія поперек життя".
Коли на його останній персональній виставці (Роману минало 75) молоденька журналістка тремтячим голосом спитала: " У ві що Ви вірите?", він на одному подиху відповів: "У кохання жінки"... Так, його кохали, він кохав та зумів пронести це почуття через все своє життя. Називаючи свою доньку Рома Романівна, сина Арсеном, а дружину (до речі, блискучу модель, з якою пройшов життєвий та творчий майже 50-річний шлях) просто Надійкою....
Моя стисла розповідь буде не зовсім повною, якщо я не згадаю учнів Маестро, навмисно не називаючи їх на прізвища, бо п'ятитомника, певно, не вистачить перераховувати яскраві імена, які мов тополиний пух розвіяні по всьому світу і як зірки сяють на творчому небосхилі. Хто прагнув, той навчився...
Шість незабутніх років тривала наша дружба. Коли раптом несподівано зупинилося серце Майстра, йому було лише 78... Сталося це в люту зиму, 15 грудня 2004 року, і морози були понад мінус 20. Хоч як це не сумно, прийшло проститися з Маестро лише декілька людей — напевно, для всіх він живий і досі... Серця можновладців у цю пору, очевидно, покриті були інеєм, адже місцеві органи влади не організували достойного поховання на Личаківському цвинтарі у Львові (там зазвичай ховають відомих творчих особистостей), а натомість запропонували сім'ї померлого викупити в комерційній ділянці цвинтаря, де ховають заможних львів'ян та політиків, місце за 10 000 доларів!
Недавно, блукаючи цвинтарем, поцікавилась у працівників, чи знають вони, де поховано великого фотохудожника Романа Барана. "Так, — відповіли мені, — до його могили прямують щодня цілими групами, мабуть, відомий був..."